В'ячеслав Васильченко - Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки

— Дякую…

Перший мимо. Та варіантів ще багато.

— Добрий день. Я кореспондент газети «Презумпція» Богдан Лисиця.

— А я кореспондент «Нью-Йорк Таймс». Хай… Бу-га-га. А не пішов би ти? Кореспондент…

— Добрий день. Я кореспондент газети «Презумпція» Богдан…

— І що далі?

— Вам знайомий номер телефону 099-555-69-69?

— Немає мені чого робити, як відповідати на тупі дзвінки?

Знову мимо.

— Добрий день. Я кореспондент газети «Презумпція» Богдан Лисиця.

— Добрий день. Вас вітає клінінгова компанія «Основний інстинкт». Чим можемо допомогти?

— Вам знайомий номер телефону 099-555-69-69?

— Вибачте. На такі питання я не відповідаю…

— Добрий день. Я…

— Добрий день. Ви подзвонили на автовідповідач…

— Добрий день. Я кореспондент газети «Презумпція» Богдан Лисиця.

— Добрий день. Доставка піци. Чого бажаєте?

— Вибачте, я помилився… хоча. А вам не робили замовлення з телефону 099-555-69-69?

— Може, й робили. Нам, узагалі, багато замовляють. Але я всіх номерів не пам’ятаю. Це треба піднімати електронні копії замовлень. Ні, цим у нас займатися ніхто не буде…

— Дякую.

Напроти цього номера намалював зірочку. З ментами тут можна буде пошукати. Уже тепліше…

— Добрий день. Я кореспондент газети «Презумпція» Богдан Лисиця. Вам знайомий номер телефону 099-555-69-69?

— Не знайомий.

— А на ваш номер із нього дзвонили.

— Ну то й що?

— Нічого. Вибачте.

Суцільні промахи. Але з чотирьох сторінок обов'язково щось та випливе.

— Добрий день. Я кореспондент газети «Презумпція» Богдан Лисиця. Вам знайомий номер телефону 099-555-69-69?

— Може й знайомий. А чому я мушу відповідати?

— Не мусите.

— Тоді бувайте.

Знову мимо. Але: цілеспрямоване перелопачування порожньої породи неодмінно приводить до самородків.

Набрав наступного. Натиснув виклик. І тут:… Нічого ж собі! Безіменний номер одержав ім'я… в Богдановому телефоні! Фантастика. На дисплеї з'явилося «Морозюк». Світлана Морозюк — староста групи магістрів. Виходить, з номера незнайомого абонента, що активно спілкувався з Оксаною Мірошник, дзвонили також і на номер Лисициної студентки. І не вір після цього, що світ тісний!

— Алло, Богдане Івановичу? — почув знайомий голос. — Моє шанування.

— Добридень, Світланко, — видав бальзамовим голоском, — як відпочивається?

— Нормально.

— Ви зараз де?

— В Судаку.

— Як водичка?

— Супер. А ви щось хотіли?

— Є одне питання.

— З радістю відповім.

Щодо радості засумнівався, але все-таки поставив:

— Терміново треба дізнатися, кому належить телефонний номер 099-555-69-69. Одразу попереджаю: те, що з нього вам дзвонили, я знаю. Це — факт незаперечний. Краще відповісти чесно.

Дівчина зам’ялася. Відчув її внутрішнє метушіння.

— Не чую радості, — підколов, хоча й розумів, що може нашкодити. Але дуже захотілося. Не втримався.

— Ну, гаразд. Ви у нас товариш просунутий. Модний. Близький до студента. Вам скажу. Тільки ж ви — нікому. Бо мені капець.

— Слово.

— Навесні, у квітні, ми відзначали день народження Вероніки Руденко, подруги моєї. Вона на «іспанській мові» навчається. От ми з дівчатами й вигадали незвичний подарунок…

Знову внутрішня метушня.

— І що ж за подарунок?

— Ну… найняли квартиру, замовили стрипти…зера…

«Нормальненькі дівочі розваги, — оцінив почуте. — По-дорослому».

— І?

— …Його псевдонім Вольф. Виступав в образі вовка, а Вероніку нарядили Червоною Шапочкою. Він усе з собою привіз. Ох, як же він біля неї викручувався! Кльовий чувак. Замовляли не через контору а прямо. Обійшлося дешевше.

— А звідки у вас його номер?

— Діана Франчук дала. Раніше тусувалися разом. Вона в Могилянці навчається.

— А вона звідки знає?

— Казала, що познайомилася десь. У нічному клубі, чи щось таке.

— А можна її номер?

— Можна, але вона зараз у