Томас Харріс - Ганнібал

тому, розмовляючи зі Старлінг крізь лікарняні ґрати, він виявив у неї одну дуже важливу модель поведінки — вона виникла під час забою ягнят і коней на тому ранчо, де Кларіс жила з названою родиною. Жалісні крики ягнят назавжди закарбувалися в її пам’яті.

Невтомні лови Джейма Ґамба завершилися успіхом тому, що подумки вона чула жалісний крик жертви.

З тієї ж причини вона порятувала доктора Лектера від мученицької смерті.

Добре. Чітка модель поведінки.

Доктор Лектер завжди звертав увагу на стимульні установки і вважав, що Старлінг бачила в Джоні Бріґемі гарні риси свого батька — з такими чеснотами нещасний Бріґем підпадав під інцестуальне табу. Бріґему і, певно, Кроуфорду були притаманні добрі ознаки її батька. Кому ж припадали погані?

Доктор Лектер шукав другу половину розщепленої матриці. За допомогою гіпнотичних препаратів і технік, що дуже відрізнялися від камеральної практики, він намацував в особистості Кларіс Старлінг міцні, вперті нотки, мов сучки на дереві, і старі кривди, що спалахували, мов нафта.

Він натрапив на сукупний образ сліпучого немилосердя, уже давнього, проте доглянутого й детального, від якого мозок Старлінг пронизували спалахи лімбічної люті, мов розряди блискавки в грозовому фронті.

У більшості таких епізодів був присутній Пол Крендлер. Їй боліли несправедливі ситуації, у які вона потрапляла з подачі Крендлера, і вона звертала на нього гнів, що відчувала до батька, чого ніколи й нізащо б не визнала. Вона не могла пробачити батька за те, що він помер. Що покинув родину, що більше не чистив на кухні апельсини. Він прирік її матір на щітку й помийне відро. Він більше не притискав Старлінг до грудей, у яких билося його велике серце — таке саме, як у Ханни в ту ніч, коли вони втекли.

Крендлер став уособленням негараздів і розпачу. Винуватити його можна. Та чи можна його побороти? Чи Крендлер разом з іншими можновладцями й табуйованими темами і надалі триматимуть Старлінг у клітці, яка, на думку доктора Лектера, і була її колишнім мізерним життям?

Єдиний промінь надії: хоч поліцейський жетон і був важливим підсвідомим образом, вона змогла один такий прострелити й убити його власника. Чому? Тому що вона була віддана справі, розпізнала в офіцері злочинця й склала про нього думку, перш ніж виринув прообраз поліцейського значка. Потенційна гнучкість. Працює кора головного мозку. Чи означає це, що місце для Міші знайдеться всередині Старлінг? Чи це просто чергова чеснота оболонки, яку Старлінг має звільнити?

Розділ 96

Барні повернувся до своєї квартири в Балтиморі, до роботи в Лікарні милосердя і щойно відбув там зміну з третьої дня до одинадцятої вечора. Він зайшов у кафе на миску супу й десь опівночі переступив поріг квартири та ввімкнув світло.

За кухонним столом сиділа Арделія Мепп. Вона наставила Барні в обличчя чорний напівавтоматичний пістолет. Оцінивши діаметр дула, Барні вирішив, що то 40-й калібр.

— Сідай-но, медбратику, — сказала Мепп.

Голос у неї був хрипкий, а райдужка навколо темних зіниць видавалась помаранчевою.

— Бери стілець і став спинкою до стіни.

Барні не так налякала велика пушка в руці Мепп, як інший пістолет, що лежав перед нею на серветці. То був «кольт-вудсман» 22-го калібру з пластиковою пляшечкою, яку почепили на дуло як глушник. Стілець під Барні застогнав.

— Не стріляйте, якщо раптом зламаються ніжки, тут нічого не поробиш, — сказав він.

— Що тобі відомо про Кларіс Старлінг?

— Нічого.

Мепп узяла пістолет меншого калібру.

— Я з тобою, бляха, не жартую, Барні. Щойно побачу, що ти брешеш, медбратику, і на стілець виваляться твої кишки. Віриш мені?

— Так.

Барні знав, що це правда.

— Питаю ще раз — чи не знаєш ти чого такого, що допомогло б мені знайти Кларіс Старлінг? На пошті сказали, що твою кореспонденцію цілий місяць пересилали в маєток Мейсона Верджера. Якого хріна, Барні?

— Я там працював. Доглядав Мейсона Верджера, він розпитував мене про Лектера. Мені там не сподобалось, і я звільнився. Мейсон той ще покидьок.

— Старлінг зникла.

— Знаю.

— Може, її забрав доктор Лектер, може, вбили свині. Якби він забрав її, то що б він із нею зробив?

— Скажу вам по правді — не знаю. Я би допоміг Старлінг, якби мав змогу. Чому б і ні? Вона навіть мені подобалася, хотіла зняти з мене судимість. Подивіться в її звітах, нотатках чи…

— Уже дивилася. Барні, я хочу, аби ти дещо зрозумів. Це разова пропозиція. Якщо тобі щось відоме, то краще кажи зараз. Якщо коли-небудь, будь-коли, я дізнаюся, що ти приховав від мене якусь корисну інформацію, то я повернуся сюди, і оцей пістолет буде останнім, що ти побачиш у житті. Я пристрелю твою жирну огидну сраку. Віриш мені?

— Так.

— То ти щось знаєш?

— Ні.

Такої довгої мовчанки він не пригадував.

— Сиди й не рухайся, доки я не піду.

Барні ліг спати тільки через півтори години. Валявся в ліжку, дивився на стелю, широке, як у дельфіна, чоло то вкривалося потом, то висихало. Барні думав про ймовірних гостей. Перш ніж вимкнути світло, він пішов у ванну кімнату й узяв зі скриньки неіржавке дзеркальце для гоління, що випускали для морських піхотинців.

Барні почалапав у кухню, відчинив розподільчий щиток на стіні й примотав дзеркало до дверцят липкою стрічкою.

Ось і все, що він міг зробити. Уві сні Барні смикався, мов пес.

Після наступної зміни в лікарні він приніс додому набір для аналізів у випадку зґвалтування.

Розділ 97

Доктор Лектер не мав змоги суттєво поліпшити інтер’єр оселі німця, бо не мав права викидати меблі. Допомагали квіти й ширми. Яскраві кольори цікаво контрастували з масивними шафами, що темніли під стелею. То був давній, принадний контраст — мов метелик на панцерній рукавиці.

Відсутній домовласник явно був зациклений на Леді й Лебеді[155]. Міжвидове злягання було представлене не менш як у чотирьох бронзових фігурках різної якості, найкраща — репродукція роботи Донателло, і на восьми картинах. Одне полотно Лектерові припало до смаку — творіння Енн Шинглтон[156], за її геніальні анатомічні подробиці й справжню пристрасть у паруванні. Решту картин він завісив. Огидна колекція бронзи з мисливськими мотивами також зникла під простирадлами.

Рано-вранці доктор дбайливо накрив стіл на три персони, тоді оглянув його під різними кутами, приставивши кінчик пальця до носа, двічі змінив підсвічники й прибрав цупкі столові серветки з трояндами. Скатертина з брижами допомогла візуально зменшити овальний обідній стіл.

Темний, негостинний сервант став не так схожий на крейсер-авіаносець,