Томас Харріс - Ганнібал

коли доктор виклав на ньому столове накриття та яскраві мідні сковорідки. Окрім того, Лектер висунув кілька шухляд і поставив у них горщики з квітами, на кшталт висячого саду.

Він побачив, що в кімнаті забагато квітів і треба додати ще, аби виправити ситуацію. Перебір — це погано, але якщо взагалі перевалити через край, то все буде гаразд. Він вирішив поставити на стіл два букети: срібну тацю з розсипом півоній, білих, мов ті «сніжки», і великий, високий оберемок із ірландських дзвіночків, голландських ірисів, орхідей і папугових тюльпанів, які зайняли широку площину стола й створили інтимний простір. Біля неглибоких тарілок розташувався невеличкий сніжний вихор кришталю, але виделки та ножі зберігалися в теплі, аби викласти їх на стіл в останній момент.

Першу страву слід було готувати при гостях, тож доктор Лектер зручно облаштував спиртові пальники, мідну fait-tout й сотейник, а також спеції та пилку для розтинів.

Можна поїхати в місто й дістати ще квітів. Кларіс Старлінг спокійно відреагувала на те, що його не буде вдома. Лектер запропонував їй поспати.

Розділ 98

По обіді п’ятого дня після вбивств Барні закінчив голитись і вже протирав обличчя спиртом, коли почув на сходах кроки. Йому майже був час виходити на роботу.

Наполегливий стук. За дверима стояла Марґо Верджер. У руках вона тримала велику сумку й малий гаман.

— Привіт, Барні.

Вона мала втомлений вигляд.

— Привіт, Марґо. Заходь.

Він запропонував їй присісти за кухонний стіл.

— Хочеш «коли»?

Тоді Барні пригадав, що Корделл був упав головою в холодильник, і пошкодував про свою пропозицію.

— Ні, дякую, — відповіла Марґо.

Він сів за стіл навпроти неї. Вона позирнула на його руки, оцінила м’язи як суперник-бодібілдер, а тоді перевела погляд на обличчя Барні.

— Марґо, з тобою все гаразд?

— Гадаю, що так, — відповіла вона.

— Здається, у слідства питань до тебе нема, тобто я про це читав.

— Інколи я згадую наші розмови, Барні. Думала, скоро отримаю від тебе звістку.

Барні замислився, куди вона поклала ковальський молот — у сумку чи в гаман?

— Які від мене можуть бути звістки? Певно, я колись таки захочу дізнатися, як у вас справи, якщо ти не проти. Не проситиму в тебе нічого. Марґо, між нами мир.

— Просто, розумієш, мене непокоять невирішені питання. Хоча мені нема чого приховувати.

Барні знав, що вона отримала сперму. Якщо загал дізнається про вагітність, якщо в Марґо й Джуді все вийде, то Барні стане питанням номер один.

— Звісно, його смерть була дарунком Божим, тут я не брехатиму.

Швидкість, із якою вона говорила, підказала Барні, що Марґо підійшла до небезпечної теми.

— Певно, я таки хочу «коли», — сказала вона.

— Перш ніж я дам тобі «коли», дозволь показати тобі дещо інше. Повір, що це тебе заспокоїть і нічого тобі не коштуватиме. Секундочку. Зачекай.

Він узяв викрутку з банки з інструментами, що стояла на кухонній шафі. Примудрився її дістати, повернувшись до Марґо боком.

На стіні виднілися два розподільчі щитки із запобіжниками. Власне, один щиток уже був застарим і вийшов із ладу, працював тільки новий, розташований праворуч.

Біля розподільчих щитків Барні довелося стати до Марґо спиною. Він швидко відчинив лівий щиток. Тепер він міг слідкувати за нею в дзеркальці, яке приліпив ізсередини дверцят. Марґо запустила руку в сумку. Запустила, але не виймала.

Викрутивши чотири гвинти, він дістав зі щитка відʼєднану панель із запобіжниками. За панеллю в стіні виявилася порожнина. Барні обережно засунув туди руку й дістав пластиковий мішечок.

Марґо перехопило подих, коли він вийняв на світло вміст мішечка. То був знаменитий звіриний лик — маска доктора Лектера, яку йому доводилося носити в Балтиморській державній лікарні для психічно хворих злочинців, аби він нікого не покусав. Це був останній і найкоштовніший предмет зі схрону з речами Лектера.

— Ого! — сказала Марґо.

Барні виклав маску долілиць на провощений папір, під яскраве світло кухонних ламп. Він знав, що докторові Лектеру не дозволялося чистити маску. Біля отвору для рота виднілася засохла слина. Там, де кріпилися перев’язи, знайшлося три волосини — їх захопили в застібки та вирвали з коренем.

Барні кинув погляд на Марґо — поки що її все влаштовувало.

Він дістав із кухонної шафи набір першої допомоги після зґвалтування. У маленькій пластиковій коробочці містилися ватяні палички, стерильна вода, різноманітні пробники й чисті видовжені контейнери.

Він змочив ватяну паличку й з безмежною пильністю зібрав на неї пластівці слини. Потім склав паличку в чистий контейнер. Визволив із застібок маски волосини й зібрав їх у другий контейнер.

Він приклав великий палець до двох шматків липкої стрічки, щоразу лишаючи чіткий відбиток, і заліпив ними кришечки на контейнерах.

Він протягнув Марґо ці дві колбочки у пластиковому мішечку.

— Скажімо, я пустився берега, утратив здоровий глузд і спробував на тебе наїхати — припустімо, захотів розповісти поліції якусь химерну історію, щоб із мене списали кілька старих гріхів за твій рахунок. А ти матимеш докази, що я був принаймні співучасником у вбивстві Мейсона Верджера або навіть сам усе скоїв. У крайньому разі, я надав тобі своє ДНК.

— Ти можеш отримати імунітет іще до того, як здаси мене.

— Це в тому випадку, якщо мене просто звинуватять у змові зі злочинцем, а не у фізичній участі в резонансному вбивстві. Дадуть імунітет за злочинну змову, а як запідозрять, що я допомагав, то влаштують мені темну. Життя буде зруйновано назавжди. Усі важелі в твоїх руках.

Барні не знав напевне, але сподівався, що ця промова звучала переконливо.

Ще Марґо могла за першої потреби накласти ДНК Лектера на відбитки Барні, і їм обом про це було відомо.

Здавалося, вона цілу вічність дивилася на нього своїми яскравими, блакитними очима різника. Зрештою Марґо поклала на стіл гаман.

— Тут купа грошей, — сказала вона. — Вистачить, аби передивитися всього Вермеера на світі. По одному разу.

Марґо знову взяла легковажний, щасливий тон:

— У машині сидить кицька Франкліна, тож мені треба бігти. Франклін разом із мачухою, сестрою Ширлі, якимось хлопцем на ім’я Вислюган і ще бозна-ким мають завітати на «Мускусного щура», коли Франкліна випишуть із лікарні. Я на цю довбану кішку п’ятдесят баксів витратила. Вона жила по сусідству зі старим будинком Франкліна, їй уже дали нову кличку.

Марґо не стала класти пластиковий мішечок у сумку. Понесла його в руці. Барні здогадався, що вона не захотіла показувати йому вміст сумки.

— Може, ти мене хоч поцілуєш? — спитав він біля дверей.

Марґо встала навшпиньки й чмокнула його в губи.