Джоан Роулінг - Кувала Зозуля, Джоан Роулінг

вам вирішувати, наскільки глибоко ви загрузнете. Можете все відкидати, битися з дружиною в суді й у пресі, потрапити до в’язниці за брехливі свідчення і перешкоджання роботі поліції. Або можете тут і тепер почати співпрацю і заробити вдячність і добру волю Лулиної сім’ї. Так ви покажете, що розкаялися, і зможете молити про ласку з боку правосуддя. Не думаю, що ви отримаєте більш ніж попередження. Весь гнів громадськості та преси впаде на голови поліції.

Бестиґі сопів, але наче обмірковував Страйкові слова. Врешті-решт він проричав:

— Та нема там ніякого убивці. Вілсон нікого не знайшов нагорі. Лендрі сама стрибнула,— заявив він, смикнувши головою.— Мала кінчена наркоманка, точно як моя клята жінка.

— Убивця був,— просто відповів Страйк,— і ви допомогли йому втекти.

Щось у виразі його обличчя не дозволило Бестиґі, який явно хотів засміятися, це зробити. Поки він обмірковував сказане Страйком, його очі були мов дві оніксові щілинки.

— Подейкують, ви хотіли заманити Лулу у свій фільм?

Така зміна теми заскочила Бестиґі зненацька.

— То була просто ідея,— пробурмотів він.— Вона була психопатка, але така розкішна...

— Ви хотіли, щоб вони з Дібі Макком знялися разом, так?

— Ті двоє разом — це як верстат для друкування грошей.

— А як щодо фільму, який ви захотіли зняти після її смерті,— як воно називається — байопік? Я чув, що Тоні Лендрі з того приводу не зрадів.

На подив Страйка, на брезклому обличчі Бестиґі заграла посмішка сатира.

— Хто тобі сказав?

— Це правда?

Уперше за розмову Бестиґі відчув, що контроль переходить у його руки.

— Ні, неправда. Ентоні Лендрі досить прозоро натякнув мені, що по смерті леді Бристоу радо обговорить зі мною це питання.

— Отже, він не сердився, коли дзвонив вам з цього приводу?

— Якщо фільм буде знято зі смаком, і так далі, і таке інше...

— Ви добре знаєте Тоні Лендрі?

— Я знаю про нього.

— В якому контексті?

Бестиґі почухав підборіддя, усміхаючись до себе.

— Звісно ж, він адвокат вашої дружини у розлученні.

— Поки що,— сказав Бестиґі.

— Думаєте, вона його звільнить?

— Можливо, доведеться,— відповів Бестиґі, і його усмішка стала відверто злостивою.— Конфлікт інтересів. Побачимо.

Страйк глянув у свій записник, вираховуючи з безсторонністю талановитого гравця у покер, чи варто доводити цю лінію до кінця, не маючи доказів.

— Чи правильно я розумію,— нарешті мовив він,— що ви сказали Лендрі: ви знаєте, що він спить з дружиною колеги?

Мить щирого подиву, а тоді Бестиґі голосно засміявся, радіючи агресивно й шалено.

— А ти і тут устиг?

— А ви звідки дізналися?

— Найняв одного з вашого племені. Я собі думав, що Тенсі крутить шури-мури, але виявилося, що вона просто прикриває свою кляту сестру, поки Урсула розважається з Тоні Лендрі. Оце буде весело подивитися, як розлучається подружжя Меїв! З обох боків — суперпрофесійні адвокати. Розпад старого родинного бізнесу! Кипріян Мей не такий тюхтій, як можна подумати. Він представляв інтереси моєї другої дружини. Ой і натішуся я, спостерігаючи ту комедію! Дивлячись, як адвокати скубуть одне одного.

— Непоганий важіль тиску на адвоката дружини, так?

Бестиґі гидко всміхнувся крізь дим.

— З них ще ніхто не знає, що я в курсі. Я чекаю на слушну мить, щоб повідомити новину.

Тут Бестиґі ніби згадав, що у битві на полі розлучення Тенсі володіє навіть потужнішою зброєю, й усмішка зійшла з його пожмаканого обличчя, лишивши тільки гіркоту.

— Останнє,— мовив Страйк.— У ніч, коли померла Лула, коли ви пішли слідом за дружиною у фойє і привели її назад, ви нічого не чули поза квартирою?

— Я собі гадав, ідея якраз у тому, щоб у квартирі нічого не було чути, якщо вікна зачинені, ні? — огризнувся Бестиґі.

— Я не кажу про вулицю; я кажу про гамір у коридорі. Можливо, Тенсі надто кричала, щоб можна було щось почути, але я тут подумав: коли ви двоє були у себе в холі — ви ж там намагалися її заспокоїти, коли завели у квартиру? — ви тоді нічого не чули за дверима? Чи Тенсі надто гучно верещала?

— Волала як навіжена,— відповів Бестиґі.— Нічого я не чув.

— Узагалі нічого?

— Нічого підозрілого. Тільки Вілсон пробіг за дверима.

— Вілсон.

— Так.

— Коли це було?

— Ну от тоді, коли ти кажеш. Коли ми зайшли до квартири.

— Зразу після того, як ви зачинили двері?

— Так.

— Але Вілсон уже піднявся нагору, поки ви були у фойє, так?

— Так.

Зморшки у Бестиґі на чолі й біля рота поглибшали.

— Отже, коли ви піднялися до своєї квартири на другому поверсі, Вілсон уже мав бути занадто далеко, щоб його почути?

— Так...

— Але ви почули кроки за дверима, щойно їх зачинили?

Бестиґі не відповів. Страйк бачив, що він уперше подумки складає докупи всю ситуацію.

— Я чув... так... чув кроки. Хтось пробіг сходами.

— Так,— сказав Страйк.— А ви не чули, скільки людей пробігло — один, двоє?

Бестиґі насупився, його погляд був розфокусований — дивився не на детектива, а вглиб, у підступне минуле.

— Там був... хтось один. Я й подумав, що це Вілсон. Але він не міг... Вілсон і досі був на четвертому поверсі, обшукував її квартиру... бо я чув, як він потім спускався... я подзвонив у поліцію, і тоді він пробіг за дверима... Я забув,— промовив Бестиґі й на якусь мить здався майже вразливим.— Забув. Надто багато всього коїлося. Тенсі верещала.

— Та й думали ви, звісно, про свою шкуру,— різко промовив Страйк, сховав записник і ручку в кишеню і рвучко підвівся зі шкіряного крісла.— Ну, не буду вас затримувати; мабуть, ви хочете подзвонити адвокату. Ви дуже допомогли. Гадаю, скоро побачимося в суді.

13

Наступного дня Страйкові зателефонував Ерик Вордл.

— Поговорив з Дібі,— коротко мовив він.

— І? — спитав Страйк, жестом просячи у Робін ручку і папір.

Вони разом сиділи за її столом і пили чай з печивом, обговорюючи останні погрози з боку Враяна Мазерса — той уже не вперше обіцяв випатрати Страйка і посцяти на його нутрощі.

— Соме надіслав йому кастомізовану кофту. Спереду кулак зі шпичаків, на спині — слова з пісні Дібі.

— Лише одну кофту?

— Так.

— А що ще?

— Він пригадує також ремінь,