Джоан Роулінг - Кувала Зозуля, Джоан Роулінг

заначку у ванній, а може, спіймали, коли вона хотіла занюхати доріжку-другу. Ось ви і вирішили добре її провчити, виставивши на балкон при температурі нижче нуля. Хтось би спитав, як папараці могли не роздивитися, що над їхніми головами виштовхують на балкон майже голу жінку, але сніжило рясно, вони тупали ногами, щоб розігнати кров, і головно спостерігали за вулицею, бо чекали на Лулу Лендрі й Дібі Макка. А Тенсі не галасувала, так? Вона пригнулася, сховалася; не хотіла показуватися напівголою перед камерами тридцятьох фотографів. Може, ви навіть виштовхнули її якраз тоді, коли в кінці вулиці з’явилася Лулина машина. Ніхто не дивився на ваші вікна, бо мала вийти Лула у міні-сукні.

— Та брешеш ти,— сказав Бестиґі.— Нема у тебе ніяких фото.

— А я й не казав, що їх маю. Я сказав, що мені їх показали.

Бестиґі відняв сигариллу від губ, потім передумав говорити і знову вклав її у рота. Страйк почекав якусь хвильку, та коли стало зрозуміло, що заговорити Бестиґі собі не дозволить, провадив:

— Тенсі, мабуть, гамселила у шибку, коли повз неї пролетіла Лула. Ви не стали чекати, коли дружина почне кричати й здійме галас, так? Цілком природно не бажаючи, щоб хтось став свідком домашнього насилля у вашому виконанні, ви відчинили балкон. Вона пробігла повз вас, вискочила з квартири і помчала до Дерика Вілсона. А ви тоді визирнули з балкона і побачили, що Лула Лендрі лежить мертва внизу.

Бестиґі повільно видихнув дим, не зводячи очей зі Страйкового обличчя.

— Те, що ви зробили після цього, присяжним може здатися злочинним. Ви не стали дзвонити за номером 999. Не побігли за дружиною — змерзлою, в істериці. Ви навіть — присяжні, утім, можуть це зрозуміти — не побігли змивати кокс у ванній. Ні, перш ніж побігти за дружиною чи викликати поліцію, ви протерли вікно. Щоб не було відбитків там, де Тенсі торкалася шибки знадвору, так? Ви мусили перш за все пересвідчитися: ніхто не доведе, що ви виштовхнули жінку на балкон у десять градусів морозу. Маючи репутацію людини, схильної до насильства та знущань, а ще — перспективу позову від молодої працівниці, ви не хотіли давати пресі чи прокурору додаткових зачіпок, так? Вирішивши, що всі сліди її перебування на балконі знищено, ви побігли вниз і вмовили Тенсі повернутися до квартири. За той короткий час, поки поліція їхала, ви залякали її і змусили нікому не казати, де вона була, коли упало тіло. Не знаю, що ви їй пообіцяли, чим погрожували, але у вас вийшло. Однак ви не почувалися в безпеці, бо Тенсі у стресі могла бовкнути зайве. Тож ви спробували відвернути увагу поліції, влаштувавши скандал через квіти, перекинуті у квартирі Дібі Макка, бо сподівалися, що за цей час Тенсі оговтається і не порушить угоди. І вона не порушила, правда? Бог знає, чого це вам вартувало, але вона дозволила пресі полити себе брудом; змирилася з тим, що її оголосили фантазеркою під кокаїном; вона тримається за казочку, ніби крізь звуконепроникне вікно почула, як Лендрі й убивця лаються через поверх від вашої квартири.

— Та коли вона дізнається, що є фотодокази її місцеперебування,— додав Страйк,— гадаю, вона рада буде сказати правду. Ваша жінка, може, думає, що любить гроші більше за

все на світі, але сумління її тривожить. Я впевнений, що вона швидко розколеться.

Бестиґі докурив сигариллу до останніх кількох міліметрів. Повільно вкрутив її у чорну скляну попільничку. Минуло кілька довгих секунд; з-за скляної перегородки сочилися звуки: голоси, дзвін телефону.

Бестиґі підвівся й закрив жалюзі на скляній перегородці, щоб нервові дівчата по той бік шибки не могли їх бачити. Далі сів, потер товстими пальцями нижню половину зморшкуватого обличчя, поглядаючи то на Страйка, то на порожнє кремове тло, яке сам і створив. Страйк мало не навіч бачив, як у голові продюсера спливають варіанти, ніби він перебирає колоду карт.

— Штори були запнуті,— нарешті вимовив Бестиґі.— Світла було недосить, щоб роздивитися жінку на балконі. Тенсі не змінить свідчень.

— Я б на це не поставив,— відповів Страйк, витягуючи ноги; протез і досі завдавав дискомфорту.— Коли я поясню їй, що з погляду закону ваші дії — це «змова з метою перешкоджання правосуддю» і що демонстративне розкаяння може врятувати її від в’язниці; коли додам, що громадськість їй співчуватиме як жертві домашнього насилля і що їй заплатять чималий гонорар за ексклюзивні права на статтю; коли вона зрозуміє, що зможе виступити в суді, і що їй повірять, і що вона зможе посадити людину, яка убила її сусідку,— містере Бестиґі, я сумніваюся, що навіть вам стане грошей, щоб змусити її мовчати.

Груба шкіра навколо рота Бестиґі смикнулася. Він схопився за пачку сигарилл, але нової не дістав. Запала довга мовчанка, протягом якої він усе крутив і крутив пачку в пальцях.

— Я все відкидаю,— нарешті сказав він.— Пішов звідси.

Страйк навіть не поворухнувся.

— Я знаю, що ви хочете подзвонити адвокату,— мовив він,— але, гадаю, ви не бачите позитивного боку ситуації.

— Ти мені набрид. Пішов звідси, я сказав.

— Це не надто приємно, але зізнатися в тому, що сталося тієї ночі насправді, все-таки краще, ніж стати головним підозрюваним у справі про вбивство. Менше зло. Якщо зізнаєтеся, визнаєте правду, то зможете відкараскатися від звинувачень у власне убивстві.

Тепер уся увага Бестиґі була прикута до нього.

— Ви не могли її вбити,— провадив Страйк,— бо якби ви зіштовхнули Лендрі на два поверхи вище, то не встигли би впустити Тенсі всередину за кілька секунд після падіння тіла. Гадаю, ви замкнули дружину на балконі, пішли до спальні, зручненько вляглися у ліжко — поліція згадувала, що воно було розібране,— але поглядали на годинник. Не думаю, що ви хотіли заснути. Якби ви занадто довго протримали її на балконі, могло б статися ненавмисне убивство. Не диво, що, за словами Вілсона, вона трусилася, як мокра левретка. Мабуть, то була рання стадія гіпотермії.

Знову запало мовчання, тільки товсті пальці Бестиґі легенько барабанили по краю стільниці. Страйк вийняв записник.

— Тепер ви готові відповісти на кілька питань?

— Та пішов ти!

Продюсера раптом охопив гнів, який він так довго стримував. Щелепа випнулася вперед, плечі піднялися до вух. Страйк легко міг уявити, як він отак наступає на свою виснажену, ошалілу від кокаїну дружину, а та виставляє перед собою руки.

— То ви зараз у лайні,— спокійно мовив Страйк,— але