Башлер Жан - Нарис загальної історії

таки є, оскільки треба утримувати те, що працює саме по собі, аби воно продовжувало працювати й надалі. Ентропія завжди у виграші, якщо нічого не робити, щоб стримувати та уповільнювати її. Без пильних і відданих громадян перемогу здобуває політичний ринок, і громадську сцену цілковито займають посередні й нечесні особистості. Це — нездорова ситуація, про яку зовсім нерозумно думати, що вона може тривати нескінченно без прикрих наслідків. Поруч із цим утилітарним аргументом, дещо дріб’язковим, як і всі утилітарні доводи, існує ще й аргумент етичний. Режим визначає стан політиків і громадян, яке зобов’язує дієвців виконувати певні обов’язки та дотримуватися певних чеснот: не виконувати й не дотримуватися їх — значить, деградувати, бути корумпованим, з усіма відповідними наслідками.

Архітектоніка укладів деградує чи викривляється, якщо якийсь проміжний уклад захопить найвище місце. Кількість придатних до узурпації кандидатів слід звести до двох. Метою технічного є ефективність. Підвищення ефективності засобів, мобілізованих на службу цілям, і прагнення дедалі вищої ефективності можуть знайти слушне обґрунтування в бажанні людини бути діяльною й у задоволенні, яке дає чимраз детальніше освоєння поля можливостей, відкритих видові. Великі технічні звершення викликають захоплення й ентузіазм. Та попри все, важко приховати той факт, що технічне є в повному сенсі обслуговувальним укладом. Більшість людей, які не є технологами за покликанням чи за професією, хотіли б знати, з якою метою потрібно прагнути дедалі більшої ефективності. Який уклад має скористатися з технічного прогресу? Можна було б відповісти, що це — політичний уклад у його військовому аспекті. Це, звичайно, дуже потужний рушій, можливо, навіть найпотужніший в історіях людства, але важко виробити ідеологію, яка обрала б війну як найвищу мету. Навіть дарвіністська ідеологія війни як чинника, який виявляє перевагу, обмежує її роллю послуги, проте до послуг належить військова техніка, бо шпага може виявити перевагу так само добре й навіть краще, як атомна бомба. Укладом, якому технічний прогрес іде на користь, цілком може бути економічне, адже воно теж вирішальне для кожного укладу і слугує дуже ординарним пристрастям. Підрив архітектоніки укладів мав би слугувати економічному та його методиці й вести модерні часи до економізму.

Дія підважувальних сил у модерних суспільствах — це емпірична даність, яку важко заперечувати та яку ще менше заперечують. Індивідуальне й колективне нав’язливе прагнення багатства не нове. Це — постнеолітична константа, адже ресурсів мало й вони погано розподілені: їх ніколи не буває досить чи забагато й можна завжди пристосовуватися до більшої кількості. Ці банальні положення пояснюють не модерний економізм, а ту легкість, з якою люди, що ввійшли в модерні часи, масово долучаються до економізму. Якщо намагатися знайти пояснення в «американізації» та в її поширенні, ми все одно не матимемо ключа. Або економізм — це американська особливість, і вона не пояснює легкість і швидкість його поширення та долучення до нього. Або ж це модерна ознака, яка знайшла в Сполучених Штатах ще в ХІХ ст. найсприятливіші для себе умови й скористалася для свого поширення гегемонною позицією цієї країни в світі після Другої світової війни. Друга гілка цієї альтернативи, ясна річ, правильніша, але вона не відповідає на поставлене запитання. Пояснення через демократію наближається до правди, але не досягає її. Капіталізм, означений як економічне втілення принципів, політична матеріалізація яких зветься демократією, може пояснити економічне процвітання на кшталт голландського в XVII ст., задоволення зацікавлених людей від цього та заздрість сусідів, але він не розв’язує проблеми, поставленої чинником нав’язливості, а надто чинником колективної нав’язливої ідеї, притаманної останнім десятиліттям.

Диференціація укладів дає задовільне пояснення. Цілеспрямована поміркованість політичного дає змогу кожному укладові раціоналізуватися. Економічна раціоналізація може напрочуд широко використати науковий прогрес, прямо через прикладні засоби й непрямо за допомогою технологій, які збільшують продуктивність. Такий ланцюжок характеризує капіталізм як безкрайній процес, який живиться постійними вприскуваннями інновацій. Естафету підхоплює другий ланцюжок і веде капіталізм до економізму. Ресурси, які мають дієвці, збільшуються, а часто й поліпшується їхня якість, причому вони постійно зазнають струсів у своєму означенні й складі. Потреби, які стихійно рівняються на дефіцитні ресурси, більше не здатні на це, оскільки ресурси нестійкі, міняються та зростають. Потреби вивільняють і ставлять залежно від безмежних потреб і під тиском порівняння й змагання. Ті, кому цей процес вигідний, задоволені й дають підхопити себе потокові без опору. Ті, хто опинився в програшу, незадоволені й стурбовані, але їхнє незадоволення та їхні турботи мають економічний характер. Політичний ринок, який задіюють для подальшого збільшення прибутків тих, хто виграють, і для обмеження втрат тих, хто програють, ставить економічні проблеми в центр обговорення та актуальних питань.

Економістська інверсія рівноцінна тому, що видові та його представникам приписують скупість і здирництво як найвищу ціль. Якщо висновок і ситуація сприймаються як абсурдні, то чого слід очікувати? Раціональне розв’язання лежить у етичній площині й полягає в тому, щоб триматися правильної позиції — гарне життя має визначати і обмежувати потреби, які слід прагнути покривати ресурсами такого ж самого обсягу, — завдяки свідомому особистому вибору. Інакше розв’язання потребуватиме використання ідеології та викриття капіталізму. Оскільки капіталізм складається з трьох окремих шарів детермінантів, ідеологія може піднятися на три ступеня різкості. Перший таврує капіталізм, заснований на власності, як крадіжку, капіталізм, заснований на ринку, як сліпу й ірраціональну долю, а капіталізм, заснований на ініціативі, як хижацтво. Другий ступінь змішує його з багном як жахливий прояв науки, наслідки якого не піддаються контролю, і техніки — такої, що закріпачує й отупляє. Останній ступінь ненавидить його як антицивілізацію та руйнівника звичаїв. Усі ці ступені смертельні для демократії, якщо до влади приходять ідеологи, що в демократії малоймовірно.

Наукова раціоналізація

Доречно було б провести лінію розмежування між наукою як способом пізнання та науками, які виникають від застосування цього способу до галузей реального. Наук існує багато, тому що реальне має вигляд нашарування рівнів дійсності, і науки змінюються, оскільки сприйняття цього нашарування змінюється мірою прогресу наук. Неможливо виключати, що якась єдина наука дасть змогу пізнати все реальне: у такому разі наука буде і способом, і його застосуванням. А поки що потрібно погодитися з розподілом реального на три головні царини: фізичний світ, живий світ і світ людей. Кожну з цих