Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Протягом наступних кількох місяців Ракор несподівано дізнався, що вчителька Зоана вагітна і батьком вона називала саме його.
- Ого, - приголомшено похитнувся чоловік на місці, зовсім не очікуючи такої новини.
- Від такого гарного вчителя і нового мага народити хочеться, - послала йому дівчина повітряний поцілунок.
- А… А… А що роблять із дітьми вчителів? – розгублено запитав він. – Адже… Чи ви виховуєте їх у академії?
- Ні, їх одразу віддають у малу академію. Тож готуйся років через вісім побачити своє власне обличчя, що буде бігати у вас по академії та чинити безлад! – розсміялася Зоана.
- Але ж до цього часу це наша дитина?
- Звісно, що наша! – поклала долоню на живіт. – Перше ім’я обираю я, друге – від тебе! – грайливо вказала на нього.
- А я можу взяти учать у виборі першого імені? – здивувався Ракор.
- Можеш, але ніяких гарантій, що мені воно сподобається, - вишкірилася чоловіку.
- Яка ти…
Вона показала язика та зі сміхом втекла. Викладач поспішив за нею.
Періодично, вони із Зоаною зустрічалися, розважаючись одне з одним подалі від учнівських очей. Із такою самою періодичністю Ракор возив свого підопічного на його власні зустрічі, забираючи Вайо з академії, аби не турбувати вчителя Согнота зайвий раз.
Навчання йшло своєю чергою. Щось у Хаола виходило, щось – не дуже. Цього року він навіть узяв участь у конкурсі сніжинок. Зайняв хоч і не призове місце, але виявився далеко не останнім.
Падав сніг з неба, намітало кучугури, а потім все це тануло, коли прийшла весна. Перші проліски, зелена трава, якісь квіти вчителя Кайто, що виглядали з-під снігу.
Березень прийшов так само непомітно, як і промайнула осінь.
- Хаха! Наставнику! Дивіться! – хвалився Хаол своїм лататтям на вікні. – Вже два бутона випустила!
- Ось-ось і має розцвіти, - посміхався викладач такому.
- Хаха! Так!
- Похвастаєшся перед Вайо своїми вміннями у садівництві? – задоволено примружився.
- Обов’язково! Може, навіть, одну квітку йому зріжу! – подивився на старшого. – Допоможете накласти на неї заклинання вічності, як на тому бузку, який я вам дарував весною? Бо у руках Вайо, - сумно повернувся до рослини, - вона швидко зів’яне, через його жар та сухість…
- Так, звісно, - посміхнувся чоловік. – Накладу будь-яке заклинання, яке захочеш, - похлопав учня по плечу. - Аби тільки вона розкрилася до суботи.
- Він має оцінити, - з усмішкою поправив хлопець листок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень дощу І, Немченко Катерина», після закриття браузера.
