Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Гей! Наставнику! – забрав хлопець послання, піднявся ногами на ліжко та задер руки до стелі, не даючи птаху забрати аркуш.

«От же негідник, - невдоволено пригадав вчитель таку саму поведінку зі своєї сторони. – Вчиться у мене і усьому поганому легше усього.»

Поки читав, обличчя хлопця декілька разів змінювалося від цікавості до суму, однак по завершенню він засмучено опустився на матрац та похнюпив голову. Журавель винувато відвернув дзьоб до стіни.

- Вам там весело, наставнику… - неголосно підсумував Хаол. – Із вчителькою подружилися, правила різні порушуєте… - шморгнув носом.

«Хаоле…» - застрибнув птах до нього та зазирнув в обличчя.

- А я тут один залишився… - продовжив парубок.

«Журавлик мій…» - співчутливо обійняв його гість крилами.

- Але, певно… - втягнув він соплі. – Адже ви не були проти мого спілкування із Вайо і допомагали із ним часто… Певно… Певно буде неправильним розлучати вас із тією вчителькою, - опустив погляд у текст. – Вам із нею гарно… Як мені із Вайо… Певно… Летіть ви до неї… А я тут вас почекаю… - підібрав коліна до грудей та обійняв їх, почавши сумно розгойдувати ліжко. – Адже… Канікули все одно колись закінчаться і ви знову будете тут…?

«Хаоле…» - почав він тихо стрекотіти.

- Летіть, наставнику… Ви мене втішили… Але я все одно буду сумувати за вами… - відвернув від нього голову, поклавши скроню на коліно.

Птах дуже сумно стиснув хлопця, зліз на підлогу та зазирнув до нього в обличчя, перевіряючи чи точно із Хаолом все добре і він певний у своїх словах.

- Летіть, - повторив учень наставнику. – І так весь день зі мною провели. Прилітайте ще як-небудь… - засмучено стиснувся. – Пограємось у щось, повеселимось…

Той почав сумно стрекотіти.

- Йдіть вже, - насупився хлопець, подивившись на птаха. – А то буду виганяти вас, як дикого голуба-переростка.

Журавель підстрибнув, змахнувши крилами, сміючись над таким жартом, і підійшов до дверей, які почав клювати, бо не міг відкрити. Учень встав та провів свого викладача на двір, де вони ще раз обійнялися і попрощалися. Після чого птах злетів у темряву ночі.

До замку вчителів він не долетів, бо Ракор знищив результат своїй магії десь неподалік від рідної академії. Розказав про все вчительці Зоані.

- Йому там зовсім самотньо… - зглянулася дівчина, після розповіді. – Може будеш до нього прилітати у втілені птаха?

- Постараюся. Йому, ніби, сподобалося веселитися із журавлем.

- Але з журавлем не поговориш. Спробуй завтра якогось папугу. Побалакаєте – йому ще краще стане.

Ракор так і зробив. Прилетів до Хаола, який складав собі різні фігурки з паперу, побазікав із ним, повеселив, погрався на дворі, після чого знов полетів.

Хлопцю, здавалося, сподобалася така ініціатива, тож викладач став посилати йому птахів ледь не кожен день, розвіюючи нудьгу та самотність в особистій кімнаті.

Так промайнув увесь залишок січня, по завершенню якого вчителі знову зібралися по своїм колективам, прощаючись одне з одним, та вирушили назад до рідних академій.

- Наставнику! Наставнику! – радісно кинувся Хаол на шию Ракора, коли він нарешті повернувся.

- Хаха! Хаоле! – міцно обійняв його старший.

- Ходімо медитувати! – відпустив він викладача та почав стрибати на місці, не приховуючи свого щастя. – Ходімо практикуватися!

- Хах, який ти активний та завзятий.

- Я так сумував за вами! – знову кинувся до вчителя і дуже міцно обійняв. – Так сумував…

- Я за тобою також сумував, журавлику… - притиснувся губами до його тім’я, обійнявши парубка.