Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Він сам собі не міг вирішити, що рухало їм - небажання нашкодити Елінор або щось ще. Він і собі не міг зізнатися, що відбувається.

- Ми не…Я просто хотів сказати…запитати…не важливо.

Джеймс не збирався продовжувати цю розмову. Замість цього він заплющив очі і представив її обличчя. Він бачив його так близько, що міг розглянути кожен рух вій та губ. Мерехтіння її очей у такій близькості чомусь позбавляло спокою. Вона щось говорила, але він не чув жодного слова. Тільки плескіт хвиль, що заглушає інші звуки. І раптом вона опинилася поряд. Її губи ковзнули по його щоці, залишаючи за собою запалену шкіру. М'яке волосся, що пахло так солодко, торкнулося обличчя.

Зображення змінилося. Його пальці стиснули її холодне зап'ястя і вони постали навпроти. Джеймс сміливо притягнув дівчину до себе, і від її усмішки в нього по спині пробігли мурашки. Він помітив, що її шкіра слабо світиться, а від дотиків віє холодом. Вона зустрілася з ним поглядом, висмикнула свою руку і зникла!

Джеймс розгублено оглядався навколо, намагаючись побачити хоч якийсь просвіт у цій нескінченній темряві. Витягнувши руки перед собою як сліпий, він рухався навпомацки, намагаючись відшукати дівчину. Раптом він подумав, що не може бачити, бо засліплений її сяйвом. Все, про що він міг зараз думати - була вона.

Джеймс зупинився, коли помітив, як темрява навколо почала розсіюватися, і він побачив себе біля крамниці букініста. Довкола нікого не було, але його не залишало відчуття, що хтось спостерігав за ним. Різко обернувшись, він опинився посеред власної вітальні, а на дивані спиною до нього сиділа Елінор і не бачила його. Підійшов ближче - дівчина ще не чула його. Куди вона дивиться? На що чекає? Він чув легкі кроки за собою і обертається, але вже пізно - Ентоні з’явився поряд з Елінор в одну мить і одним рухом перерізав їй горло. Кров заповнила все навколо і Джеймс з жахом відступив.

Він прокинувся у мокрому поті і інстинктивно підніс руки до горла. Жодної крові. Щойно зміг вільно дихати, Джеймс зрозумів, що це був сон і почув рівне дихання сплячого Пітера всього за кілька футів від нього.

Це сон просто сон. Від тиші, що давила на вуха, захотілося кудись подітися, але він не зміг заговорити з порожньою кімнатою, побоюючись розбудити друга.

Джеймс заспокоївся і майже заснув, коли почув якийсь шерех поруч із собою. Він здригнувся і різко сів у ліжку.

- Пітере, це ти?

Джеймс завмер майже на хвилину, але нічого не відбувалося, і він ліг назад.

- Ти так і збираєшся безсовісно спати, коли в тебе вдома гості від нудьги маються?

Насмішкуватий шепіт Френка Арош змусив Джеймса підскочити у ліжку.

- Ароше, тобі хіба не треба бути деінде?

- Спустимося вниз, не хотілося б невчасно розбудити твого друга.

Джеймс пішов за своїм нічним відвідувачем униз сходами, ледве стримуючи бажання придушити останнього.

Яскраве світло на кухні змусило Джеймса скривитися. На ходу він пригадував свій сон і сердився сам на себе: він ледве відбувся від нічних видінь і кошмарів, і ось знову почалося. Майже навпомацки, майже як уві сні, Джеймс набрав води в склянку і одним ковтком осушив її. Очі нарешті звикли до яскравого світла і злість знову повернулася до нього.

Френк Арош влаштувався на одному зі стільців і виглядав цілком мирно - обличчя задоволено світилося, очі трохи примружені, на губах грає легка посмішка. Джеймс згадав давню загрозу Френка - зламати йому ногу. Але нічний гість не виглядав так, ніби збирався здійснити її і Джеймс відчув себе впевненіше.

Перед Френком стояла чашка з гарячим чаєм, він зробив ковток і рухом руки запросив Джеймса сісти.

І тут він знову посміхнувся - Джеймсу навіть захотілося вщипнути себе - раптом він все ще спить.

- Доброї ночі, Джеймсе Брістоул. Не дивися так на мене, я обіцяв повернутися і допити чай.

- Не сподівався, що ти збираєшся допивати свій чай вночі. Було б краще, якби ти зробив це за дверима.

Френк беззвучно засміявся і його погляд можна було вважати цілком доброзичливим. Але Джеймс все ще не міг перестати злитися.

Арош першим урвав мовчання.

- Як твій друг? Пітер?

- Я не знаю. Я хочу допомогти йому але не знаю як. Я думав, що міг би використати свої здібності, що воскресити містера Робустсона. Щоб…Але я не певен, що це можливо.

- Забудь. Смертних не воскресають.

- Крім мене.

- Ти не смертний.

- Але ніхто не знав про це, коли мене покликали назад. Чому ми просто не можемо допомогти моєму другу?

Френк промовчав. Він відставив чашку від себе.

- Можеш вважати мою загрозу недійсною, - промовив теплий коньячний голос. - Справді, я не збираюся тобі нічого ламати. - Вже серйозніше додав гість.

- Я й не думав боятися твоїх погроз, Ароше. То чому ми не можемо воскресити містера Робустсона?

- Тебе тоді вбила надприродна істота. Рада не мала вибору. Батько твого друга зовсім інша справа.

Джеймс хотів продовжити суперечку, але одна думка раптом відтіснила інші і змусила Джеймса припинити злитися - адже присутність Арош це чудова можливість віддячити Френку за його занепокоєння, за те, що захистив Стівена та Пітера від Ентоні. Але як це зробити?