Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Джеймсе, ти залишив цілих два повідомлення, щось трапилося?

- Та ніби ні…о, ти про це, - він смикнувся, згадавши минулу ніч. Джеймс видав перше, що спало йому на думку. - У Тоні вкрали телефон у Юджині, тож, якщо тобі будуть дзвонити з його номера - не відповідай, добре?

- Зрозуміло. Я вирішила, що це з хлопцями щось трапилося.

- Том і Піт ночують у нас. Вони в порядку. Якщо взагалі можна так сказати.

- Джею, а що з Тоні, з ним усе гаразд? У нього просто забрали телефон? Він не постраждав?

Він зам'явся на секунду перш ніж невимушено розсміятися в трубку і відповісти.

- Тоні? Постраждав? Та ще треба сказати дякую, що він не помітив злодюжку відразу, а то б комусь дуже не пощастило.

- Ти маєш рацію, це ж Тоні. Що може з ним статися? Що сказав батько?

- Тато не в курсі, так що не кажи йому, уявляєш яку він влаштує Тоні прочухана за телефон?

- Це правда, - засміялася мама.

- Це Мері? - одними губами запитав Стівен, що виглянув у коридор хвилину, і коли Джеймс відповів беззвучно "так", кивнув.

Джеймс швидко закінчив розмову і пішов за батьком на кухню.

- Як там мама?

- Сказала набере тебе завтра, розпитає про похорон.

- Тоні заїжджав поки що нас не було, - зауважив Стівен і Джеймс забув як дихати.

- Хіба?

- Так, деякі його речі зникли. Мабуть він таки заїжджав, хоча я не можу зрозуміти чому тоді не бере слухавку. Чому не дзвонить, чому не залишив записку зрештою.

Джеймс знайшов у собі сили знизати плечима.

- Він доросла людина, сам розбереться зі своїм життям, тату.

Стівен Брістоул не міг з цим не погодитися.

Джеймс дуже сподівався, що Рада не дасть його дядькові дістатися до його родини. Тому що інакше, Джеймс був упевнений у цьому, хімера почне вбивати, не надто роздумуючи над його власними бажаннями.

Вже лежачи вночі у своєму ліжку і роздивляючись під тихе сопіння Пітера примарні силуети і тіні на стінах, Джеймс відчув, як накочує холодна хвиля паніки, що прокралася з темряви. Уява малювала йому божевільних крилатих монстрів, що причаїлися в тіні і прагнули смерті - у темряві було набагато легше повірити в їхнє існування. Він уявив, як під покровом ночі оживають кровожерливі бездушні чудовиська, які прагнуть розірвати його на шматки. Горгули.

Шов на потилиці починав горіти. Джеймс довго намагався нашарити на тумбі пігулки, але безуспішно.

Елінор не може бути однією з них. Ентоні казав, що Елі та Френк не такі. І вона сама говорила про це стільки разів. Але якби не вони, його самого зараз везли б у морг. Чи ні.

Хімери безсмертні, але їх можна вбити і відібрати силу.

Джеймс різко сів у ліжку, намагаючись прогнати безглузде видіння і страшний головний біль; шов горів і пульсував.

Він раптом усвідомив, що найскладнішим для нього стало питання, що робити далі. Бігти він не зможе. Тут його домівка, родина, тут Елінор. Зрозумів, що йому не сховатися від своїх почуттів; він не може втратити її ще раз. Але якщо він і справді хімера, він не зможе бути другом і сином. Він взагалі ніким не може бути.

Джеймс лежав у своєму ліжку без сну, гадаючи чому йому не настільки страшно за своє життя, за життя свого батька та друзів, щоб тут же запакувати свої речі та поїхати до чорта на роги? Туди, де він нікому не зможе зашкодити.

Відповідь виявилася простою і легкою. Чи міг він піти проти самого себе і прожити ще хоч день без її пронизливого погляду хай навіть вона ніколи не дізнається про це? Йому доведеться розібратися з тим, хто він є. Відповідь принесла йому довгоочікуваний спокій.

- Не спиш?

Джеймс здригнувся. У кімнаті було темно і він не міг розгледіти друга на дивані у протилежному кінці спальні.

- Я думав ти вже відпочиваєш.

- Я помітив що ти не спиш, ось і…просто хотів сказати…Дякую, що відповів на мій дзвінок. Тієї ночі. Я не знав, кому ще міг би подзвонити.

Пітер мовчав і Джеймс сказав у темряву.

- Нема за що. На це й потрібні друзі. Хіба ні?

- Здається, що так.

- Від Маріси щось чутно?

- Так, ми розмовляли сьогодні. Ти розповіси мені про цю дівчину? Еван-Грін?

Джеймс не знав, що відповісти. Сказати, що це не його справа? Або відбутися жартами? Промовчати? Він був радий, що Пітер не міг бачити його обличчя.

- З чого ти взагалі взяв, що мені є що розповідати?

- Мені Маріса сказала...

- Я дуже радий, що ви з нею помирилися, але скажи своїй дівчині щоб краще стежила за своїм життям.

Джеймс ударив кулаком по ліжку. Відповідь вийшла набагато грубішою ніж він хотів. Пітер нічого не відповів, і Джеймс подумки лаяв себе за провалену спробу налагодити стосунки.