Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Ні, він не демон. Йому довелося б померти, щоб стати ним. - Джеймс чекав на відповідь і Френсіс замовк, зрозумівши, що говорить зовсім не те.

- Тепер Ентоні один із таких, як я, з горгулів, - спокійно відповів Мартін. Джеймс похолов і пропустив кілька вдихів.

Елінор виглянула через свою завісу волосся і кинула тривожний погляд на брата. Джеймс ледве стримувався, щоб не дивитись у її бік.

- Серед безлічі затінених мешканців цього світу виділяється горгул, або безлика божественна сила, кам'яний страж - імен багато, а суть одна. Народжені з мороку з давньої волі Темряви, вони зазвичай нічого поганого не задумують. Зазвичай.

Джеймс зрозумів, що чай у його чашці давно охолонув, але він міцно стискав її.

- Ви горгул?

Мартін кивнув і продовжив.

- Віриш чи ні, але в давнину горгули стояли на сторожі світу Тіней і люди з обережністю, з побоюванням і благоговінням ставилися до них, і до магії. Не те, що зараз.

- І кожен знав, де його місце, - вставив Френк.

Елінор мовчки буравила брата поглядом.

- І ви теж можете як він...придушувати розум людини?

Мартін коротко кивнув, його погляд став розуміючим, як у людини шо розгадала набридливу загадку.

- Тепер зрозуміло, чому ти не чинив опір під час нападу Ентоні і отримав стільки поранень. Я й подумати не міг, що його так швидко навчать гнобленню чужої волі. 

Лютом виглянув ще раз у вікно.

- Скоро повернеться твій батько, Джеймсе. Ми будемо неподалік і трохи пізніше повернемося, - пообіцяв Мартін.

- Повернетеся?

- Так, ми ж не допили чай. - Френк так нахабно посміхався, що Джеймсові негайно закортіло врізати йому.

Елінор попрощалася з Джеймсом легким кивком і зникла за Френсісом у дверному отворі. Коли брат із сестрою покинули будинок, Мартін обернувся на мить.

- Я вибачаюся, Джеймсе. Було стільки знамень, але я їх не розгледів, хоча й мав.

- Знамень?

- Твоє воскресіння пройшло не за планом. І коли ти впав зі скелі. Тебе зіткнув Дарко, ти цього не пам'ятаєш, ти його не бачив. Джеймсе, ти не повинен бути вижити, але вижив, - перераховував Лютом. - І те, що ти залишився практично неушкодженим учора після зустрічі з Ентоні - теж.

- Про що ви говорите?

- Якщо це все правда, якщо всі історії не брешуть, тоді я повинен сказати, може виявитися так, що ти справді безсмертний. Хімери - безсмертні істоти. Тебе повернули ритуалом призову і твоя магія прокинулася, повернувши тебе до життя.

Джеймс Брістоул зволікав, перш ніж запитати.

- Але якщо це так, як тоді хімер вбивали в колишні часи? Адже ви сказали, що Тоні, мисливцям потрібна моя сила, а для цього магів вбивають.

Лютом не любив зізнаватися у своєму невігластві , але все ж таки він відповів.

- Гадки не маю.

~~~

Джеймс чекав на ганку. Машина батька зарулила на під'їзну доріжку. Першим вийшов Пітер. Згорблена, нежива статуя, а не людина - подумав Джеймс, коли він побачив друга.

- Мені здавалося, буде гірше. Все ще здається, ніби я сплю, мені сниться кошмар, але прокинутися я не можу. Просто не віриться, що батька більше немає, - пошепки зауважив Пітер.

Джеймс легко стиснув передпліччя друга.

- Ходімо, побачимо, що можна приготувати на обід, - запропонував він. - Треба поїсти.

- Ходімо, - байдуже озвався Пітер. Том і Стівен увійшли всередину за ними.

Заходячи в будинок, Джеймс запитав себе, як він зможе допомогти другові, як він зможе підтримати батька, коли в нього самого проблеми з головою. Він повинен знайти спосіб все залагодити.

Він пропустив Пітера вперед. У коридорі чувся сильний запах чогось горілого, вже пройшовши на кухню, він зрозумів, що тости згоріли.

- Навряд чи це їстівне, - ледь чутно промимрив Джеймс і викинув вугілля що колись було хлібом. Пітер сів за стіл до стіни, у кухню увійшов старший брат Пітера, Том, а за ним - Стівен.

Том сів поруч із братом і мовчки дивився на стіну прямо перед собою.

- Джею, я думаю, ми сьогодні обійдемося без тостів, - тихо промовив Стівен. - Замовимо піцу чи ще щось. Що скажете?

Ніхто не заперечував. Джеймс вже потягся до телефону, коли Стівен підійшов до нього і раптом міцно обійняв.

По обіді несподівано швидко потемнішало, вітер посилився і почалася злива. Краплі неприємним дробом застукали по вікнах, легкий туман лип до шибок. Джеймс відірвався від підручника і кинув погляд на Пітера - той сидів, не рухаючись. Помітивши, що за ним спостерігають, він струсив заціпеніння та продовжив писати. Друзі не промовили ані словечка.

Тишу перервав дзвінок. Джеймс потягнувся за телефоном - дзвонила мама. Він вийшов у коридор, щоб не заважати приятелю вчитися.

- Джеймсе!

- Привіт, мамо!