Юваль Ной Харарі - Людина розумна

круасан у мікрохвилівці рівно п’ятдесят секунд, чистимо зуби три хвилини, поки не запікає наша електрична зубна щітка, сідаємо о 07:40 на потяг до місця роботи, займаємось на біговій доріжці у спортзалі, поки не пропікає півгодини, о 19:00 сідаємо перед телевізором, щоби подивитися наше улюблене шоу, яке у чітко визначені моменти переривається рекламою вартістю тисяча доларів за секунду, а потім вивалюємо всі свої страхи на психотерапевта, який обмежує наше белькотіння стандартним тепер п’ятдесятихвилинним сеансом.

Індустріальна революція привнесла в людське суспільство кілька десятків значних змін. Однією з них є пристосування до робочого часу. Іншими яскравими прикладами є урбанізація, поступове зменшення селянства, збільшення кількості пролетаріату, зростання важливості звичайної людини, демократизація, молодіжна культура та занепад патріархату.

Проте всі ці зміни значно поступаються найважливішому соціальному потрясінню, яке будь-коли переживало людство: занепаду родини й місцевих громад та їх витісненню державою та ринком. Як нам відомо з історії, люди з найдавніших часів, ще понад мільйон років тому, жили невеликими тісними громадами, більшість членів яких були родичами. Когнітивна та Сільськогосподарська революції цього не змінили. Вони лише склеїли родини та громади разом, створивши племена, міста, царства та імперії, але родини та громади залишалися наріжними каменями всіх людських суспільств. Індустріальна ж революція примудрилась протягом лише двох століть рознести ці камені просто на атоми. Більшість традиційних функцій родин та громад перейшли до держав та ринків.

Занепад родин та громад

До Індустріальної революції повсякденне життя більшості людей минало в межах трьох давніх структур: малої родини, розширеної родини та місцевої тісної громади.[111] Більшість людей працювали в родинному бізнесі (наприклад, родинному фермерському господарстві чи родинній майстерні) або на родинному підприємстві своїх сусідів. При цьому родина виконувала роль благодійного фонду, системи охорони здоров’я, освітньої установи, будівельної галузі, профспілки, пенсійного фонду, страхової компанії, радіо, телебачення, газети, банку та навіть поліції.

Коли людина хворіла, родина піклувалася про неї. Коли людина старіла, родина підтримувала її, а діти ставали її пенсійним фондом. Коли людина помирала, родина брала на себе піклування про її сиріт. Якщо людина хотіла збудувати дім, родина приходила на допомогу. Якщо людина хотіла відкрити свій бізнес, родина збирала необхідні для цього кошти. Якщо людина хотіла одружитися, родина вибирала або, принаймні, схвалювала чи відхиляла кандидатуру потенційного чоловіка чи дружини. Якщо у людини виникав конфлікт із сусідом, родина допомагала своїми м’язами. Але якщо хвороба людини була надто тяжкою, щоби родина могла з нею впоратись, новий бізнес вимагав надто великих інвестицій або сварка з сусідом переростала у відкрите насильство, на допомогу приходила місцева громада.

Громада надавала допомогу на основі місцевих традицій та економіки послуг, що часто значною мірою відрізнялися від законів попиту та пропозиції вільного ринку. В старомодній середньовічній громаді, коли сусід мав у цьому потребу, йому допомагали збудувати хатину або захистити овець від вовків, не очікуючи взамін якоїсь платні. Коли ж допомоги потребував інший член громади, сусід повертав зроблену йому послугу. В той самий час місцевий володар міг вигнати всіх селян на будівництво його замку, не заплативши за це ані копійки. Взамін селяни розраховували, що він захистить їх від розбійників та варварів. Сільське життя передбачало багато угод, але мало грошових розрахунків. Звичайно, існували кілька ринків, але їхня роль була обмеженою. Люди могли купувати рідкісні спеції, одяг та інструменти, а також наймати юристів та лікарів. Проте на ринку купувалося менше 10 % популярних товарів та послуг. Більшість людських потреб задовольнялися родиною та громадою.

Царства та імперії виконували важливі завдання, приміром вели війни, прокладали дороги та будували палаци. Для цих цілей царі підвищували податки і час від часу мобілізували солдатів та робітників. Однак, за кількома винятками, правителі зазвичай не втручалися в повсякденні справи родин та громад. Навіть якби вони й хотіли втрутитися, їм було б складно це зробити. Адже давні сільськогосподарські країни мали небагато надлишків, з яких можна було би годувати натовпи урядових чиновників, поліцейських, соціальних працівників, вчителів та лікарів. Відповідно, більшість правителів не розвивали масову систему соціального забезпечення, охорони здоров’я чи освіти. Вони залишали вирішення таких питань родинам та громадам. Навіть у рідкісних випадках, коли правителі намагалися інтенсивніше втручатися в повсякденне життя селян (як, наприклад, за часів китайської династії Цінь), вони робили це, перетворюючи на представників державної влади голів родин та старійшин громад.

Доволі часто труднощі переїзду та спілкування настільки ускладнювали втручання у справи віддалених громад, що багато царств поступалися громадам навіть найголовнішими прерогативами правителів, такими як збирання податків та покарання. Османська імперія, наприклад, замість утримання великих сил імперської поліції, дозволяла встановлювати справедливість шляхом родинної вендети. Що таке вендета? О, це дуже просто. Якщо мій кузен когось убив, брат жертви може вбити мене, і це буде дозволеною помстою. Допоки насильство не виходило за прийнятні межі, султан, який сидів на троні у Стамбулі, або навіть місцевий паша у такі конфлікти не втручався.

За часів династії Мін (1368–1644) населення Китаю було організоване за системою баоцзя. Об’єднання з десяти родин складало цзя, а десять цзя – бао. Коли той чи інший член бао скоював злочин, покарані за це могли бути інші члени бао, особливо старійшини. Збір податків теж покладався на бао, і саме старійшини, а не державні чиновники зобов’язувались оцінювати ситуацію кожної родини та визначати розмір податку, який вона повинна сплачувати. З точки зору імперії, така система мала величезні переваги. Замість утримання тисяч податкових інспекторів та збирачів податків, які би стежили за доходами й видатками кожної родини, ці завдання залишалися старійшинам громади. Старійшини чудово знали, скільки «коштує» кожен селянин та зазвичай могли змусити його платити податки без залучення імперської армії.

Багато царств та імперій насправді являли собою не що інше як великий рекет під приводом захисту. Правитель був таким собі capo di tutti capi (босом усіх босів), який збирав гроші, а взамін гарантував, що сусідні злочинні синдикати та місцеві бандюги не чіпатимуть тих, хто під його захистом. Більше він не робив майже нічого.

Щоправда, життя в лоні родини та громади було далеким від ідеального. Родини та громади іноді гнобили своїх членів не менш жорстоко, ніж сучасні держави та ринки, а їхня внутрішня динаміка часто була сповнена напруги та насильства – проте вибору не було. Втратити свою родину та громаду в 1750 році для людини означало ледь не смерть. Після цього вона не мала ані роботи, ані освіти, ані підтримки під час хвороби та горя. Ніхто не