Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

- Гаразд, - такий усмішці він не міг відмовити, але перед тим як почати, Ают покосився на Шая, і так як зі сторони тарра заперечення не виникло, Ают пустився в оповідання. - Давним-давно, на березі вічно бурхливого моря, в глибокій темній печері жив дракон у світанку років і сповнений сил. Ніхто і ніщо не могло його здолати, нічого і нікого він не боявся. Його лігво було усипане золотом, а ложем йому служила гора з дорогоцінних каменів. Дракон тримав у страху довколишні поселення, а  щоб він не крав дітей, молодих дівчат та худобу, люди раз на місяць несли йому жертвоприношення у вигляді рогатої худоби. І кожен місяць, протягом багатьох років, один хитрий чоловічок, який приводив цю худобу,  брав то шматочок золота, то невеликий камінчик. Згодом, цей чоловік  збагатився, ставши найзаможнішим в тим краю, а дракон все не помічав пропажі, тому як незчисленні були гори його скарбів. Але ось одного разу, загребущі руки крадія поцупили з-під лапи дракона маленьку перлину. І вже відходячи від печери, почув він страшне  драконяче ревіння. З жахом чоловік кинувся бігти, але дракон швидко наздогнав його, зажадавши повернути перлину. Чоловік зметикував, що щось з цією перлиною не так, якщо вже дракон просить, а силою забрати не може, і зажадав він у нього в обмін на перлину усі його скарби. Дракон погодився. Десять днів чоловік возами вивозив драконячий скарб. А коли повернув дракону ту перлину, охоплений цікавістю, все ж таки запитав, що ж особливого в цій перлині. «У ній моє життя», - відповів дракон. Після чого вбив злодія, а потім спалив поселення, втративши довіру до людей остаточно. Забрав перлину, дракон полетів за дальній гірський хребет. Ось і вся казка. У дитинстві я думав вона про те, що людям не можна вірити.

- Ні, вона про інше. Вона про цінності, про сокровенні сенсі, - промовила Джин, глянувши на Шая. Той лише знизав плечима і посміхнувся.

   Нарешті, коли всі зібралися навколо стовпа, біля прикутого Атавана, котрий дивився на всіх з драконівським презирством, Джин заговорила, звертаючись до бранця:

- Через тебе, Атаване, моє життя безповоротно змінилося, в ньому з'явилося багато болю і багато того, над чим тепер варто подумати. Я вирішила, що смерть для тебе занадто легке позбавлення. Ти не усвідомив і не розкаявся у скоєному.

- І ніколи не розкаюсь! Тому що ні про що не шкодую! - заволав він.

- Тому, тобі вирвуть язика і закують у кайдани. До кінця своїх днів ти залишишся рабом Угрюм гори!

Хтось із драконів присвиснув. А Атаван знову загарчав що сили:

- Ти не посмієш! Тварина!!! Вбий мене! Краще вбий мене, суко!

- Норме, дай мені кинджала, - скомандувала Джин, після чого покликала Енді, - Це повинен зробити ти, друже мій. Це твоя відплата! - з цими словами вона простягла йому кинджал. І на подив Енді коливатися не став. Під дикі крики Атавана, за допомогою коваля та двох воїнів, він зробив те, що колись зробили з ним.

- Прохір, затавруй та закуй владику у кайдани, - на обличчі Джин не здригнувся жоден мускул. - Якщо кому-небудь для зцілення знадобиться драконяча кров, ти Елтон можеш відбирати її у раба Атавана. Подбайте, щоб для нього завжди була робота, а надумає руки на себе накласти - лікуйте прочуханкою!

- А знаєш, це жорстоко. Це навіть гірше, ніж смерть, - подав голос Шай, що стояв трохи осторонь. Обхопивши себе руками, він задумливо дивився на розчавленого безсилою люттю Атавана. - Схоже, це перший в історії раб владика.

- Вчуся у тебе, - буркнула Джин. - Ти сам дозволив мені робити з ним все, що я захочу.

- Я б його ще і кастрував, мабуть. Хочу сказати, що рабство це жорстоко по відношенню до дракона, але саме це він і заслужив. Молодець, ти мене порадувала. Зізнайся, комашка, тобі сподобалося командувати, - Шай підійшов ближче, блиснувши своєю гордовитої драконячою посмішкою на подив теплою і, ... Джин відмовлялася у це вірити - ... закоханою. - От цікаво, яке покарання ти б придумала для мене?

- Накришила б тобі в юшку грибів веселух, а потім би довго слухала твій сміх та дізнавалася б правду про все, тому як крім веселощів, ці грибочки ще й язика розв'язують.

- Ні, не слухала б, - дратуючи її, похитав він головою. - Тому що у драконів нюх куди краще і гостріше, я б не став сьорбати те, що пахне грибами або травами. Тому драконів не можна отруїти.

- Тоді більше нічого. Мені немає за чим тебе карати, ти переді мною ні в чому не винен.

- Частіше собі це повторюй, - нахилившись, він коротко поцілував її в губи. - Нам потрібно повертатися, Джинджер.

- І немає ніякого способу умовити тебе залишити мене тут?

- Абсолютно ніякого! - напружився Шай, в голосі якого одразу  прорізався рик невдоволення.

- Тоді можна мені попрощатися з рідними?

- Бігом!

- «У тебе все добре?», - в думках пролунав голос Норма.

- «Так. Він поводиться зі мною цілком стерпно», - відповіла Джин, йдучи до брата. - «Норм, потрібно відправити посильних у решту цитаделі півночі, попередити їх, щоб здавалися без бою, інакше загине багато драконів. У них проти Шая немає ніяких шансів. Не знаю, може відправити звісточки на схід, захід та південь? Ми повинні врятувати їх від дурних смертей, це наш обов'язок»

- «Спробуємо. Але якщо до владик півночі ми ще можемо достукатися, то горді лорди заходу, південні хани і східні беї не сприймуть всерйоз таємні послання»