Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Ну що ж... У нього вивих лівої ноги і забій м'яких тканин голови. Але це не є серйозно, порівнюючи з тим, яка була аварія. Я читав, що від автівки там мало що залишилося...

- А зараз до нього можна зайти? - втрутився Ніколас.

- Поки що, ні, бо йому ввели ліки, він заснув. Тільки, коли прокинеться.

- Я почекаю, - зразу відповіла я, кидаючи пальто на лавочку біля палати.

- Гаразд. Тоді, я ще зайду пізніше, - відповів лікар і залишив нас з Ніком самих.

Я сіла на лаву, а Нік сів поруч. Це було так неправильно, що він зараз тут зі мною. Тим паче якщо Дейв побачить його тут - буде біда.

- Нік, тобі треба піти, - з провиною сказала я, а він незрозуміло подивився на мене, сумно промовляючи:

- Чому? 

- Зараз приїде Дейв. Якщо він побачить тебе тут зі мною, то...

- Не треба, я розумію, - розгублено відповів хлопець, піднімаючись. - Я тоді піду, поки не пізно.

- Пробач, що так вийшло.

- Нічого, я доберусь сам. А ти тримайся, - він усміхнувся мені на прощання і пішов на вихід, а я стала чекати Дейва.

Ще я за цей час я встигла декілька раз набрати до Лії, але вона постійно скидала. Ох, чорт, ще вона підливає олії у вогонь. Тільки щоб з нею все було гаразд, бо тоді я точно з розуму зійду. Скоро на горизонті з'явився Дейв. Він, побачивши мене, швидко підбіг і запитав стурбовано:

- Ані, як він? 

- Не хвилюйся, у нього вивих ноги, забій і багато ран на обличчі, але це не є серйозно, - відповіла знесилено я. - Дейве, а чому він був на твоєму авто?

- Я дав йому машину для того, щоби він привіз дещо з іншого банку на околиці. Якби ж я знав, що так все станеться, - сумно промовив він, додавши: - Але машини мені не шкода, головне, що мій друг живий.

- Я знаю... Але уяви, що відчула я, коли побачила твоє розбите авто? Я ледь не померла, - промовила жалібно я, піднявши на нього погляд. 

- Мені шкода, - він теж глянув на мене і притулив моє тіло до себе. - Ти переживала за мене?

- Це легко сказано... Я перелякалася, що втрачу тебе. А коли усвідомила, що це можливо, то зрозуміла, що не хочу втрачати, бо не уявляю себе далі без тебе, - прошепотіла крізь сльози я і підняла голову, щоби зустрітися з ним поглядом. - Це ще раз змусило мене задуматися над тим, наскільки сильно я кохаю тебе. І я так шкодую, що призналася тобі лише вчора, хоча давно знала про свої почуття.

- Ох, Ані, ти варта того, щоби чекати, - сказав він, подушечками пальців витираючи мої сльози на щоці. - І якби я загинув сьогодні, то був би найщасливішим чоловіком на світі, бо перед смертю я, на щастя, встиг по-справжньому закохатися. Хоча ніколи раніше не вірив у те, що здатен на такі почуття.

- Знаєш, це могло б звучати романтично, але ні, - відсторонилася я, і серйозніше промовила. - Ти не загинеш так швидко, я не дозволю.

- Я й не збираюсь, - хлопець усміхнувся мені, знизивши плечима. - Ми занадто мало часу провели разом. Я ще не знаю, ні ким ти будеш працювати, ні про який колір спальні й гардеробної ти мрієш, ні про те, скількох дітей ти хочеш у майбутньому. І скільки у тобі ерогенних зон я ще не відкрив...

- Паркер! - вигукнула я, коли він потягнувся до моєї шиї. - Ти бовдур, якщо думаєш про це у лікарні.

- Крім ідіота ще й бовдур? О'кей, нехай буде так.

Він все-таки притиснувся до моїх губ, але не надовго. Відступивши, прошепотів:

- По вуха закоханий бовдур.

Я закотила очі, нирнувши йому в обійми, і вткнулася носом у його груди. Його сорочка запахла парфумом, запах якого зразу нагадував мені про те, що якщо я чую його - я в безпеці. Стало так тепло, спокійно і приємно... Я також була найщасливішою на світі, коли Дейв просто сидів поруч і пригортав мене до себе.

Ми провели цілий день у лікарні.
Нас все-таки пустили потім до Адама, ми встигли поговорити з ним. Лікар сказав, що випишуть його не скоро, і потрібні гроші на ліки. Гроші... Вони просто переслідували мене і нагадували про те, що скоро прийдеться виплатити борг в обмін на життя.

Повернулися ми додому зовсім замучені, ще й пізно. Дейв зразу пішов спати, а я ще зайшла до кімнати Лії, перевірити, чи все у нормі. Вона спала. Ох, яке щастя, що вона нічого з собою не зробила, адже через це я найбільше переживала. Я повернулася до своєї кімнати й виснажено лягла на ліжко, повільно засинаючи.

Це був, на мою думку, один з найстрашніших днів у моєму житті, не рахуючи того випадку з Лією.

Але якби я знала, які проблеми на мене чекатимуть завтра... цей день виявився ще б занадто легким.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно