Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

— Але чому вона чекала стільки років? — не вкладається в мене в голові.

— Тому що чоловік її був живий, Зарічний. Він у неї правильний мужик був, порядний. От і вона чистоту непорочну зображала. А як свободу отримала, так усе її гниле нутро назовні й полізло. Вона ж тоді ні копійки не отримала, всі гроші її батьки забрали. Ті ще гниди. І донечка вся в них пішла, на осинці не родяться апельсинки.

— Батько вже подав на розлучення? — хоч тітка й має рацію, чомусь неприємно слухати, як вона обливає лайном Дар’ю.

— А ось тут починається найцікавіше, Нікіто, — тітка загадково піднімає палець. — У нас із твоїм батьком був не просто шлюб. Тут зав'язаний бізнес двох сімей. Мої адвокати вже передали Топольським позов, дід Топольський у сказі. Я роздягну Андрія до нитки, ось і подивимося, як швидко мине у Дашки кохання.

Мені все одно важко повірити, і я чіпляюся з останніх сил як потопаючий за соломинку.

— А якщо не пройде? Що тоді?

— Тоді в них буде все зашибісь, — холодно відповідає тітка, — щоправда, без грошей. Я зажадала за розлучення таку неустойку, що Топольський жебракувати піде. І якщо Дар’я залишиться з ним, щастя їм та любов. Народять собі ще одного Нікіту, ти для батька вже відпрацьований матеріал. Андрій про все на світі забув, вона його точно зачарувала, ця сучка.

Кожне слово впивається в серце гострими кігтями, рве на шматки, бризкає отрутою. Не витримую, вчіплююся руками у волосся і сідаю на підлогу. Привалююся до стіни й заплющую очі

До біса все. До диявола. Нехай котиться, нехай одружиться зі своєю Дар’єю. І... Маша теж нехай...

Тітка сідає поруч, і мене обволікає рідний, з дитинства знайомий запах. Теплі знайомі руки обіймають за плечі, запах лоскоче ніздрі. Вона в мене все ще є, хоч і така...

Тітка обережно пригладжує моє волосся. 

— Поїхали зі мною, Нікіто. Що тобі тут робити? У Лондоні класні футбольні клуби. Закінчиш школу онлайн. Я ж за документами твоя мама, напишу заяву на дистанційне навчання. Андрій підпише дозвіл на виїзд, нікуди не дінеться. Захочеш, далі вчитися підеш. Не захочеш, футболом займешся професійно. Ти тепер єдиний спадкоємець двох наших родин, і... — її голос зривається, вона ковтає, — і моя єдина дитина. Я вже не стану народжувати, пізно, та й сама не хочу. Ти мій син, інших у мене немає і не буде. Я тебе як свого завжди любила, ну не вмію я любити по-іншому, що поробиш...

Розвертаюся і втикаюся їй у коліна, як у дитинстві. А вона як у дитинстві гладить мене по голові.

— У мене теж немає і не буде батьків, — кажу, і навіть голос не тремтить. — Ти одна залишилася.

— Не шкодуй за цією дівчинкою, Нікіто, — її шепіт схожий на шелест вітру, — не треба. Вона не може бути іншою, раз у неї така мати. Вони всі тебе зрадили, всі... Нічого, ти сильний, ти все витримаєш. Потрібно просто перегорнути цю сторінку і закрити книгу.

Не буду. Не буду шкодувати. І бачити не буду. Не хочу.

Все. Все. Все.

Перегорнув.

І закрив.

***

Маша 

— Маш, пробач мене, Машко, — Каменський притискає мою долоню до губ. Це так шокує, що я не відразу її забираю. — Це я в усьому винен.

— Перестань, Максе, до чого тут ти? Хіба ти притягнув у ліцей гранату?

Все-таки відбираю долоню, але він знову хапає і просто тримає обома руками.

— Це я провів Грачова. Я попросив, щоб його пропустили. Якби я знав, якби я тільки знав...

У мене сухо в роті, але я соромлюся попросити Макса подати мені воду. Я все ще з пов'язкою на очах, і мені не хочеться виглядати безпорадною. Облизую губи.

— Максе, заспокойся, звісно ти не знав. І не міг знати. Він використовував тебе.

— Я винен, Машко, ти просто не розумієш...

Розумію. Я все розумію. Каменський звинувачує себе в тому, що упустив приятеля. Що дозволив Грачову скотитися в депресію після того, як його викинули зі спорту. І тепер вважає винним у його смерті.

Сергій Грачов отримав травми несумісні з життям. Так було написано у зведенні, яке зачитала мені мама. І мені його шкода, як і Макса.

Але, напевно, я закінчена егоїстка, тому що набагато більше мені шкода себе і Нікіту. Здається, цей вибух розірвав усе, що пов'язувало нас із Топольським. Зруйнував усе, що в мене було. І тепер мене мучить питання — а було що руйнувати і розривати?

Чи пов'язувало нас із ним узагалі щось, чи це була омана?

Коли до мене дозволили пускати відвідувачів, першим прийшов Каменський. Я розуміла, що це не Нікіта, і все одно коли відчинилися двері, серце підстрибнуло. 

Макс став приходити часто, сам або з Севкою. Сева мені розповів, що Волинські були в повному шоці, коли дізналися про Гру. Широкого розголосу вдалося уникнути, але внутрішнє розслідування проводили жорстко із залученням державних силових структур і прокуратори. 

Засновників Гри вирахували швидко, і коли Севка з Максом назвали головного організатора, шок був у мене.