Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Джеймс усміхнувся, зрозумівши, що Джейкоб все ж таки не полишає думок про боротьбу з ворогами, хоч і через свою нову роботу.

—"А чи не задумувався ти стати правоохоронцем, скажімо, приватним детективом?" — запитав Джеймс, прищурившись.

Джейкоб здивовано поглянув на нього, не очікуючи такої пропозиції. Він на мить задумався, відчуваючи, як ця ідея пробуджує в ньому давно забуте почуття мети.

—"Приватним детективом?" — повторив він, ніби смакуючи це слово. —"Чесно кажучи, ні. Я завжди був військовим, і думав, що вже ніколи не повернусь до чогось подібного."

Джеймс, підтримуючи погляд Джейкоба, продовжив:

—"Подумай про це. У тебе талант, навички, досвід. І головне — бажання боротися за справедливість. Ти чудово впораєшся, а ми з Алісою завжди будемо поруч, підтримаємо тебе. І повір, з твоїми вміннями ти зможеш робити справжні зміни."

Джейкоб замислився. Ідея Джеймса звучала привабливо, бо давала шанс знову займатися тим, що він умів найкраще, але вже у мирному житті. Він зрозумів, що боротьба зі злом може приймати різні форми, і можливо, саме тепер для нього настав час обрати інший шлях.

—"Мене зацікавило," — сказав Джейкоб, відчуваючи, що це може бути саме тим, чого він так давно шукав.

Джеймс задоволено посміхнувся, ніби почув саме те, що сподівався почути:

—"Ось і чудово! Пройдеш навчання, складеш іспит — і вперед. Після цього я тобі підкидатиму роботу, завдань вистачає. Це ж не таксувати ночами, та й користь місту принесеш. Та і Аліса теж буде поруч. З її журналістськими здібностями та твоїми навичками ми створимо відмінну команду."

Аліса кивнула і посміхнулася:

-Так, я завжди тут, щоб допомогти. Або ти допомагаєш мені, або я допомагаю тобі. Важливо, що ми всі дивимося в одному напрямку».

Джейкоб посміхнувся у відповідь. Йому все більше подобалося працювати в команді, об'єднуючи зусилля з Джеймсом та Алісою. Це був не лише шанс повернути відчуття власної значущості, але й реально змінити на краще місто, яке було його домівкою.

-Мабуть. Думаю, настав час робити щось більше, ніж просто возити людей. Я теж буду захищати це місто».

Джеймс підняв руку і злегка поплескав Джейкоба по плечу:

-Радий за тебе. У тебе є підтримка і можливості. Не хвилюйся, все буде добре».

Друзі посміхнулися один одному, поділившись планами на майбутнє, і кожен з них відчув себе готовим до нових викликів.

Джеймс підвівся і пройшовся по кімнаті, дивлячись на Алісу та Джейкоба, які уважно слухали. Його голос був сповнений рішучості, але також і мудрості людини, яка багато чого пережила.

-Він почав говорити так,

-Ми стоїмо на дуже важкому і небезпечному шляху. Або ми зрубаємо цю кляту секвою, або вона обплете своїм гіллям усе місто. Якщо ми не зупинимо її, Талса назавжди залишиться в її тіні і зникне в темряві».

Потім, з ще більшим переконанням, він продовжив:

-«Для мене це справа честі». Нарешті вона зрушила з мертвої точки. Як колись давно один відомий політик сказав: «Це не початок кінця, а лише кінець початку. Перед нами постане багато викликів, які коштуватимуть нам крові, поту і сліз. Але головне - не втрачати віри в нашу справу».

Джеймс подивився на обличчя друзів, ніби підтримуючи їхні наміри.

-Не хвилюйтеся. У нас все вийде. У нас є план, є мета, а головне - ми є один біля одного. І ми пройдемо через це разом, - сказав Джеймс, злегка посміхаючись, як це робить людина з величезним життєвим досвідом.

Його слова наповнили кімнату новою енергією; всі троє знали, що попереду на них чекають важкі часи, але вони були готові підтримати один одного в цій нелегкій боротьбі і пройти її до кінця.

Джеймс посміхнувся, можливо, відчуваючи, що заговорив занадто довго, і продовжив більш підбадьорливо:

-Більше позитиву, все буде добре. У всякому разі, ми займаємося цією справою вже довгий час. Гаразд, давайте розходитись.

Вони втрьох піднялися зі своїх місць і попрямували до виходу з відділку. Джеймс легко потримав Джейкоба за плече, щоб Аліса могла трохи пройти вперед. Коли вона зробила кілька кроків вперед, Джеймс повернувся до Джейкоба і тихо промовив, щоб ніхто більше не чув:

«Хлопче, Аліса - прекрасна жінка. Піклуйся про неї і не випускай її з рук». Його слова звучали щиро і невимушено, як слова старого друга, який дає добру пораду.

Джейкоб був трохи здивований, але відчув тепло і підтримку, які випромінював Джеймс. Це була не просто порада, а батьківське настанова, сповнена щирої турботи. Джейкоб кивнув.

Дякую, Джеймсе, - відповів Джейкоб. Насправді він відчував, що вона стала важливою частиною його життя, і бачив, що вона співпереживає йому. Але він не хотів поки що нікуди поспішати.

Джеймс подивився на обличчя друзів, ніби підтверджуючи їхні наміри.

Отже вони попрощалися на виході з поліцейської дільниці. Джейкоб і Аліса сіли в машину. Джейкоб відвіз Алісу до редакції. По дорозі Джейкоб запитав, чи не створює наша справа проблем на роботі. Аліса не відповіла : «Через годину я йду на виставку собак, щоб написати про це статтю».