Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

- Це буде неправильно, - опускаю очі, не знаю, що ще тут додати. - Ой, ти ж про новини казав?

- Так, але новина тобі не сподобається. Чи варто говорити, якщо ти все одно не повіриш, - ще більше інтригує, крутячи в руках телефон.

- І чим вона повинна мені не сподобатися? - не зрозумію.

- Хоча б тим... - багатозначно гмикає Гліб, витримуючи паузу. - Тим, що ти через футболіста відмовляєшся навіть просто провести зі мною час.

- Ні, не через нього!

- А якщо подумати? - примружується.

- Глібе, ти чомусь просив з тобою терміново зустрітися? Якщо заради допиту, то я б проїхала далі.

Він знизує плечима, задумливо хмуриться.

- Заради нього б не проїхала, напевно. Але мені шкода, Аліно, що ти помиляєшся. Тебе чекатиме від нього й далі тільки суцільна брехня.

- Про що ти?

Тисне на болюче. І звідки він знає настільки Ведмедя? Я ж не казала про суперечку!

- Ось, дивись, - простягає телефон. - Так вийшло, що ми були в барі неподалік, і помітили Дарського в компанії дівчини. Бачиш, його все влаштовує? Тобі морочить голову, ще одну знайшов. Хоча чого там, може, і не одну?

Розгублено кліпаю, вдивляючись в екран телефону. Міша стоїть боком, голову нахилив, і до нього притискається білявка.

Стривайте!

Це ж та, з якою я його раніше бачила! А він присягався, що з нею вже нічого, всі його фанатки і швидкоплинні захоплення у минулому. Запевняв, що зустрівши мене, думати про всіх забув. Тільки я, його Зірочка, в голові оселилася.

- Не може бути…

Болісно видихаю, не вірячи навіть очам.

Навіщо тоді вчора кульки, солодощі, подарунки?

Навіщо чекав у різних місцях? Благав його пробачити? Обіцяв ніколи не брехати?

Так, але сьогодні його не помітно поблизу... Невже він з нею?

Це що ж виходить, знову хоче втягнути в свої ігри? Мало йому моїх сліз і того, що став першим?!

- Просто не хотів, щоб ти помилялася. Потім вони цілувалися, але цього вже клацати не став, дивитися було огидно, - заспокійливим голосом Гліб, сам не підозрюючи, видирає з корінням мої впалі крила. Вони піднялися з надією, що Ведмідь по-справжньому кохає мене, і помилки ми зможемо залишити в минулому.

Але тут... як пояснити? Дата знімка - вчорашній день. Можливо, у ту саму мить, коли я повірила в шанс для нас, проковтнула образу, заховала подалі всю гордість. Ні, я не дурепа. Ідіотка сліпа!

- Де ти казав, буде вечірка? - змахую пекучу сльозинку з щоки.

- Недалеко, на виїзді з міста. Місце очманіле, - тихіше вимовляє Гліб, - я ж і запропонував тобі поїхати з метою відволіктися. Назад можу привезти додому на таксі, або раз ти на байку, тоді буду супроводжувати поруч у машині. Поїхали, Аліно! Тобі стане легше! Краще веселитися, ніж сумувати. Я вже добре знаю, так допомагає найшвидше.

Внутрішній голос все ще шепоче не їхати, краще зателефонувати Дарському та накричати на нього, негідника. Та який сенс кричати? Вислухувати нові казочки?

Я така розбита, жалюгідна, мені б під ковдру пірнути з головою. І знову проливати буду сльози, лаяти себе, що закохалася, довірилася нерозумному серцю, а не розуму.

- Гаразд, поїхали. Але я ненадовго. Сама доберуся додому.

Сяюча посмішка у хлопця сигналить, що він щасливий отримати таку відповідь.

- Глібе, але ми ж не будемо там як хлопець і дівчина, - попереджаю, про всяк випадок.

- Якщо передумаєш, то я не відмовлюся, - підморгує він.

У мене немає запасного шолома для Гліба. Тому розділяємося. Він їде в таксі попереду, я за машиною слідую до виїзду з міста. Потім ще кружляти довелося звивистими вуличками, поки ми дісталися до крайнього будинку перед барвистим оглядом на ліс.