Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Себ, - слабкими голос покликала Рейя і запустила в напарника ніж.

- Ти здуріла?! – аж вигукнув той, коли лезо встромилось в гладку землю біля його голови. Та детектив лише змогла із посмішкою кивнути на предмет. На ножі був закріплений папірець.

- Агов, телепню, - всміхнувся Себастьян. – Прощайся зі своїми мріями про захоплення світу! – в його обпеченій руці заграло полум’я, готове поглинути клаптик паперу.

- Подумай ще раз, хлопчисько, - занадто радо відповів Ніколо .

Маг доклав зусиль і, міцно тримаючи за шоколадне волосся, витягнув з-за столу Кору. Ніколо приставив до її горла лезо ножа. Себастьян зчепив зуби.

- Покидьок, - прошипів детектив, підводячись на ноги і не відводячи від ножа погляду.

- Подумай, тіньовику. Як щодо обміну? Цілком рівноцінно, як гадаєш? – він всміхнувся і тряхнув дівчину за волосся. Кора ахнула, вчепившись своїми руками в його руку на її голові.

- Коро! – Мірайя спробувала нанести удар, підвівшись на коліна, з-за столу, та Ніколо легко відбуцнув її ногою, мов бродячу кішку.

 – Ти віддаш мені текст, а я відпущу дівчисько. Рахую до трьох. Один, - і для підкріплення своїх намірів, він втиснув метал у шкіру Кори. Гаряча цівка крові стекла шиєю, дівчина судомно вдихнула. Себастьян скрипнув зубами. – Доля всього світу в твоїх руках. Як і її. Яке рішення ти приймеш? – Зареготав чаклун. Кора нарешті спіймала погляд Чейза і одними губами промовила: «Спали його». Жовна сіпнулись на його щелепі. – Ха-ха! – Ніколо нервово позирав на останню ритуальну свічу, що ще горіла. - Отже, дв…

- Забирай! – впевнено промовив Себ і загасив вогонь, згорнувши долоню.

- Ха-ха-ха! Гарне рішення, юначе. Кидай!

Чейз так і зробив. Ніколо штовхнув Кору вперед і вона впала в руки Себастьяна. Та чаклун не відрізнявся чесністю – і в спину дівчині полетіло паралізуюче закляття.

- Ні! - Себастьян закрив Кору собою, здригнувся і відключився, придавивши її своїм тілом.

Ніколо повернувся до монотонного читання ритуалу. Свічки знову запалали. Повітря стало густим і сповненим відчутного жаху, що тягарем осідав у душі. Усе те, що було в банці, почало крутитись і згущуватись, наче приймаючи якусь форму.

- Що ти зробив із ним? – Кора змогла вибратись з-під Себастьяна і покласти його на спину. Він дихав, але був непритомний. – Що ти зробив із моїм батьком?! Ти монстр!

- О, ні! Ти ще не бачила справжніх монстрів, дівчинко! Ти будеш дуже здивована, якщо дізнаєшся хто і що приспало твого татуся! – зареготав Ніколо, прочитавши останні рядки.

Земля здригнулась. В банці із густого зелено-сірого диму сформувалось розпливчасте обличчя.

- Підкорися мені! – вигукнув чаклун. У відповідь обличчя відкрило рота і кімнату наповнив писклявий звук, від якого заклало вуха, і звук ставав все сильніший.

Пищання навіть змусило всіх довкола прийти у свідомість. Кора обхопила голову руками та схилилась до землі, намагаючись затулити вуха, бо здавалось що вона просто лусне. І крізь цей мерзенний звук, до неї долинуло власне ім’я. Таке тихе, чисте, ніби дзвіночком, ніби пляма яскравої фарби на білому полотні, що розлетілась кольоровими бризками.