Інна Турянська - Відлюбилося, Інна Турянська

— Антоне, ти не хвилюйся, ми тебе витягнемо звідси…

— Я за себе не хвилююся, кажу тобі Єременко кінець мені…хвилююся лиш за Карінку, — стис щелепи чоловік. — Навіть знати не хочу чому ти залишив таку дівчину, як моя дружина. За це не даремно вона називала тебе безголовим, — розсміявся чоловік, намагаючись поворушитися.

— Тобі краще не рухатися, — попередив Тімоха.

— Жартуєш? — підніс кутик рота Антон, — Навіть якби хотів не можу. Але тепер ти мусиш, просто мусиш зробити її щасливою. Я як не старався не зміг…

— Антоне тобі краще не говорити, — глитаючи попросив Тимофій.

— Так, коли ж ще говорити як не перед смертю? — розсміявся чоловік. — Ти чув мене Тимофій Єременко ти мусиш зробити мою Каріну щасливою, — говорив чоловік з слізьми на очах. — Вважай це моїм останнім передсмертним бажання, — хмикнув Антон. 

     Тимофій занімів. Знову. Це життя розплачується з ним за свій злий жарт? Він понад усе хоче бути з Каріною, але не ціною життя її чоловіка. Ні не такою ціною! Дощ припинився, рятувальники майже закінчили свою роботу і скоро доведеться працювати Тимофію з Тьомою. 

— Давай Тьома, будем витягувати його, роби захват за годинник, так як, я тобі показував, — намагався тримати себе в руках Тимофій, але геть нічого не виходило. — Обережно, давай до себе на коліно, голову фіксуй, — говорив Тімоха допомагаючи сину. Той теж все робив вправно та акуратно. Певно теж старався заради Лізки. 

   Коли вже всі троє були в машині швидкої допомоги, і всі крапельниці і необхідні маніпуляції пророблені, Тимофій трохи видихнув, але не надовго. Бо згодом Антон втратив свідомість, тиск падав. Тимофій вже не говорив сину, що той має робити сам вводив усі ліки й лиш подумки молився, щоб Антон жив і вони швидше доїхали. 

— Тат, здається він помирає, — неохоче визнав Артем очевидне.

— Ні, ні…немає видимих особливо небезпечних травм, просто треба постаратися, — метушився Тимофій. 

— Ми не знаємо, які всередині можуть бути травми, — шепотів Артем дивлячись переляканим поглядом на пристрій, що замиготів сповіщаючи про відсутність серцевого ритму.

— Ні, ні…ні! — кричав Тимофій дістаючи реанімаційний набір. — Серцево-легенева реанімація, мішок амбула, — чув рвучкі фрази Тьома дістаючи моніторний дефібрилятор. — Кисень, давай давай Тьома! 

Вони робили розряд за розрядом, але Антон так і лежав не дихаючи.

— Тат, він помер, — розгублено шепотів Артем.

— Ні, давай ще раз. Ше раз! - кричав Тимофій знову і знову.

— Тат…, — намагався заперечити син.

— Тьома кажу тобі давай, інакше Каріна тобі то не пробачить, — кричав відчайдушно намагаючись повернути життя Антону, — І Ліза, Ліза теж тобі це не пробачить!

    Тимофій був у відчаї. Розумів, що син мав рацію. Вони зробили все що могли. Але не розумів, як про то сказати Каріні. Вдруге її підвести? Опустився на сидіння, відчайдушно прикрив долонями обличчя. Син вже залишив спроби робити серцево-легеневу реанімацію. А хто тепер реанімує серце Каріни, Лізи? 

Тимофій Єременко ніколи не забував того страшного дня, коли померла Дарина. Коли він плакав горнучись до її обличчя. Коли він плакав горнучись до обличчя матері, бабусі. А тепер це доведеться пройти їй? Його коханій і найріднішій жінці. І він знову не зможе їй допомогти. Бо якби вона не любила саме його, проте цим не закрити втрати рідної людини. Втрату неможливо заповнити нічим, і він це знав.

— Тат, напевно варто їм повідомити? — питав Артем опускаючи руку на плече батькові. 

— Я не можу. Я не зможу їй це сказати, — хитав головою Єременко дивлячись на нещасного Антона. 

— Я зможу. Ти…ти не ламайся, добре? 

    Вони доїжджали до приймального, але який тепер сенс? Антон помер і він нічого не зміг зробити. Ні не через те, що погано знався в своїй справі, він зробив все, що зміг, але Каріна на це не заслужила. Не заслужила страждати знову. Знову її серце розіб'ється, і він в цьому винен. Так і сидів обхопивши голову руками. Світ наче завмер, наче все зупинилося і лиш серце знову пульсувало болем втрати.

###

Дорогенькі, вибачте((, але сьогодні сумна глава. Та мені здається, що в цій ситуації важко обом сторонам, а ви як думаєте?