Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

Я пройшлася кабінетом, намагаючись заспокоїти своє хвилювання. Чоловік навіть з місця не зрушив, і я навіть шкірою відчувала його напруження та гнів.

— Якщо принцеса Алія сказала нам справжню правду, і її хвилювання в країні пов'язані з втручанням півночі, то чому б нам не допомогти їй посилити кордони, запровадити свої війська, звинуватити північ у зазіханні на її землі?

— Без шлюбу? Яким чином? - фиркнула Алія.

— А ми впустимо демона на Ваші землі, Ваша Високосте.

— Що? - вигукнула принцеса і руками вчепилася в м'яку оббивку крісла. - Це просто неможливо! Ні!

— Отже, Ви нам збрехали, - передбачаючи її подібну реакцію, спокійно сказала я.

— Я від повії не збираюся чути звинувачення на свою адресу!

У кімнаті вже дужче повіяло болотом, і я сильніше стиснулася. Але в цей момент сталося несподіване. Тейрен в одну мить опинився біля принцеси, схопивши її за горло.

— Прикуси свого язика, Аліє, - прошипів він. - Вона - моя коханка, але не повія. Запам'ятала?

Вона удостоїла його дуже розгніваним поглядом і хитнула головою.

Чоловік вирівнявся і тепер повернувся до мене.

— Еріеле, повернися в наші покої…

— Я не домовила!

— Тут продовження і не може бути! - закричав він.

Я знову вистояла його погляд і потім глянула на Алію.

— Думаєте, вбивши демона - Ви зможете заспокоїти північ? Ви самі заявили, що цей шлюб не зміцнить ваші сили. Без спадкоємця. Ваш вихід – один. Заблокувати допуск ворога на свої землі. Вони думають, що оточують нас? Тож давайте оточимо їх. Війни не уникнути. Але тільки ось вони навряд чи чекають нападу від нас.

У кабінеті виникла тиша. Але тільки на обличчі Алії я могла помітити, що вона справді обмірковує мої слова. Що ж до Тейрена, він просто… намагався пробити мій захист і залізти в мої думки? Я з докором на нього подивилася.

Нарешті принцеса встала і, пройшовши по кімнаті кілька кроків, відповіла:

— Якщо я допущу у свої землі демона – це означатиме, що я віддала йому свої землі. Це зрада в очах мого народу.

— Укладемо угоду.

На мене подивилися так, наче я зовсім збожеволіла.

— Так, Ваша Високосте, укладемо з демоном угоду. Надалі він захищатиме Ваші землі, як свої, у разі небезпеки.

— Який сенс йому так робити? - пирхнула вона з недовірою.

— Щоб захистити себе.

До мене впритул підійшов чоловік. Став переді мною, закривши своєю спиною весь простір і прошепотів:

— Еріеле, а як ти уявляєш у своїй голові, укласти угоду з болотяним демоном?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно