Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

Розділ 39.

— Так, справді! Як ти збираєшся укласти договір із демоном? - приєдналася до мого питання і принцеса.

— Можемо призвати його. Я призову, - простодушно знизала плечима Еріел.

— НІ! Навіть не смій думати про це! - закричав я, навіть не намагаючись стримати свій гнів.

Дівчина з таким викликом на мене дивилася, що мені б захлинутися власною люттю.

— Це наказ, - прошипів я. - Негайно повертайся до наших покоїв, інакше тебе відведе охорона.

Я всі ці дні намагався впоратися зі своєю второю сутністю, що прокинулася. Готовий був на все, навіть припинити його активність на своїх землях! Піти на внутрішній конфлікт, не дати йому проявляти себе! А це дівчисько вирішило все зіпсувати в одну мить! Адже вона навіть поняття не має наскільки небезпечним є демон! Наскільки я можу бути небезпечним.

Еріел перевела погляд на Алію. Та стояла за моєю спиною і я не знав, що вона думає про все це. Але судячи з її питань та початкового протесту – вона не була готова на план божевільного дівчиська. Але раптом я почув слова принцеси.

— Мені потрібні гарантії, що демон не захопить мої землі.

— Таких гарантій ніхто не дасть тобі, Аліє! – суворо відповів я, трохи обернувшись у бік Її Високості.

— Тоді нам доведеться завтра одружитися, Тейрене.

— А хіба не цього ти хотіла? Хіба не на це чекає твоя імперія? Мої люди?

Не чекав я від неї, що мої слова змусять її замислитись. Не очікував, що… Алія, така цілеспрямована, завжди знаюча чого вона хоче, раптом міркуватиме над такою… цілком розумним рішенням, як наш шлюб!

— Ні ти, ні я цього не бажаємо по-справжньому, Тейрене, - заявила вона, дивлячись мені прямо в очі. Вона кинула швидкий погляд на Еріел і додала: - Я завжди знала, що вийти заміж за коханням мені не судилося. Положення не дозволяє, - криво посміхнулася вона. – Я завжди була готова до того, що мій шлюб із чоловіком буде заснований на довірі, повазі, дружбі. Але… можливо, вся справа в твоєму проклятті. Принаймні я так себе запевняю. Але може бути ще й у тому, що… поваги, довіри та дружби між нами не може бути через неї. Через твої почуття до неї, Тейрене. Ти кохаєш її. А це мене принижує. Я могла б… заплющити очі на коханок чоловіка, але не на кохану жінку. Але я не перестаю бути самою собою, - раптом знову посміхнулася вона. – Мені потрібний спокій на моїх землях. У словах… Еріел щось є. Але наскільки реально домовитись із демоном?

 — Нереально! – швидко відповів я, навіть не подумавши.

Алія пройшла повз нас. Зупинившись біля дверей, вона сказала, як мені здалося, дуже сумним голосом:

- Тоді добраніч. Я хочу лягти спати раніше. Завтра найскладніший день в моєму житті.

Коли за нею зачинилися двері, я видихнув і відійшов від дівчини.

— Як тобі взагалі на думку могло спасти…

— Тейрене, що з тобою?

— Нічого! Вкотре ти намагаєшся влізти туди, куди тебе не просять? – не стримуючись, прогримів на весь кабінет.

І знав я, що мені не слід кричати, ображати її, але мені важко було одночасно намагатися захистити імперію, Еріел і тримати демона подалі від людей.

— Алія погодилася на мій план. Це могло багато що змінити, Тейрене.

— Нічого не можна змінити! Нічого!

Я підійшов до відкритого вікна і майже виліз наполовину, вдихаючи цей проклятий болотяний запах! Я почув звук дверей, що закриваються, і вилаявся.

Заплющивши очі, перед моїми очима з'явилася жахлива картина минулого. Вбити демона намагалися багато хто. І моя дружина… наслухавшись сторонніх, будучи переконаною, що це єдиний вихід урятувати імперію… намагалася його вбити. Закликати та вбити. І я не встиг. Точніше сказати… все те, що відбувалося в ті хвилини, було складно описати. Я намагався взяти контроль над собою, але демон був сильнішим. Я намагався зупинити свою дружину, але… вона побачивши мене… точніше сказати його… злякалася і почала захищатися…

Із демоном заборонено жартувати. Демон не грає у людські ігри. Демон… назавжди пов'язаний зі мною. Ми – єдина імперія, яка не змогла позбутися його. Я - єдиний, хто пов'язаний з ним назавжди. Помре він – помру і я. Помру я – помре і він.

З давніх-давен наші землі населяли болотяні демони, які вважали ці землі своїми. Це ми вдерлися на їхню територію. Це ми тут чужі. Але незважаючи на таку темну сутність, людям дозволили оселитися на цих землях. Нам навіть виділили ділянки землі, повністю призначені для проживання та обробки, з метою вирощування сільськогосподарських культур.

Угода між демонами та людьми була скріплена кров'ю та запечатана закляттям. Імператорські сім'ї відтоді були «носіями» демонської сутності. Чи варто говорити, що рано чи пізно людям стало здаватися, що болотяний демон – зло? Що імператор, у чиєму тілі жив демон – заслуговує на смерть?

Згідно з закляттям, болотяний демон міг бути скріплений лише з членами імператорської родини. В усіх сусідніх імперіях було знищено всю імператорську гілку. Одним словом, зараз там правили ті, хто жодного відношення до імператорського родоводу не мав. Узурпатори, самозванці, хто завгодно, але не справжні правителі. Разом із ними було вбито і демонів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍