Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Це була моя помилка. Величезна.

- Як виявилося, ти мала рацію. Нам краще не бути друзями. Це надто небезпечно.

Хоча слова здавалися йому більш ніж правильними, від них десь всередині так боліло, що Джеймсові запекло під ребрами. 

- Але я не можу просто піти і залишити вас з усім цим розбиратися. Йому, їм, - виправився хлопець. - потрібен я і рано чи пізно я дізнаюся навіщо. Вони щось знають про мою родину, і я маю дізнатися що саме. Тоні говорив про мою тітку, Шарлотту, вона зникла багато років тому. Я маю з'ясувати, що відбувається. І не хвилюйся, я не порушу своєї обіцянки.

Джеймс ледве придушив у собі шалене бажання обійняти Елінор і сховати її, захистити, щоб ніхто не наважився зазіхнути на її життя. Так безглуздо. Він легенько стис її руки і відпустив. Він - найнебезпечніша істота для неї та для всіх інших.

- Мені справді час йти.

Ні містер Джонс на хімії, ні містер Донсьє на фізиці анітрохи не змогли заволодіти його увагою. Джеймс намагався усвідомити все, що з ним сталося, але картинка все ніяк не складалася. Невже Арош і справді затримається поруч ще трохи щоб вберегти його близьких. Дивне почуття, Джеймс знав, наскільки він дратує Френка, але той все ж таки захищав його родину.

Примирися з реальністю, Джеймсе.

Він виходив з корпусу намагаючись переконати себе що все вирішиться само собою і потай сподіваючись побачити її знову, але зовні нікого не було.

Що ж, це на краще, з дивною гіркотою в думках відмітив Джеймс. Так звичніше. Наче нічого й не було між ними.

Хлопець зайняв своє звичайне місце у класі історії. Як завжди, один. У класі, повному учнів, такому звичайному, спокійному, його страх ненадовго відступив, але варто йому замислитися над наступним кроком, як тривога повернулася.

Після уроків він швидко перетнув стоянку і забрався в авто; досить довго сидів, роздумуючи, що сказати батькові. Пальці самі набрали номер.

Голос Пітера звучав глухо.

- Як ти?

- Я в порядку, - не надто переконливо запевнив він.

- Я вже їду додому.

- Ми будемо за кілька годин. - Джеймс з полегшенням зітхнув: вони всі разом, вони живі; цілі та неушкоджені.

Весь його внутрішній жах раптом відступив перед почуттям непоправної втрати і горя.

~~~

Короткий стукіт відвернув Джеймса від роздумів і він поспіхом рвонув вхідні двері.

 - Ми прийшли поговорити. - Сірі очі Арош недобре блиснули. Елінор стояла поруч із ним, а за нею - Мартін Лютом.

- Поговорити? Про що?

- Чи не запросиш нас увійти? Ми тільки хотіли переконатися, що ти дістався додому цілим і неушкодженим. Ти жахливо виглядав на уроці, - Френсіс Арош несподівано для Джеймса не поводився як нестерпний нарцис з почуттям власної гідності, тобто не був таким як завжди, але Джеймсу було все одно.

- Звідки ти знаєш, адже тебе там не було? І ми це вже проходили, і кожен залишився при своїй думці. Адже так?

- Твоя правда, Брістоуле, - у голосі Френсіса не звучало погрози.

- Чи дозволиш нам увійти, Джеймсе? - поцікавився Лютом, і трійця миттю опинилась у будинку Брістоулів. - Не треба привертати увагу всієї вулиці до нашої появи тут.

- Що ви хочете дізнатися? - спитав хлопець неохоче, щойно вони опинилися всередині.

- Ти сказав Елінор, що Ентоні, твій дядько, назвав тебе хімерою. Це правда?

Джеймс докірливо глянув на дівчину, але вона ніяк не відреагувала на цей випад. І йому залишалося лише змиритися.

Він провів несподіваних гостей на кухню і запропонував їм влаштуватися за столом. Елінор вмостилася на улюбленому місці Пітера, а Френк так і залишився стояти у дверях. Лютом зайняв місце біля вікна.

- І це все, що ви хотіли дізнатися? Так, Тоні назвав мене таким чином. Мене і...мою тітку. Але я гадки не маю що це означає.

Лютом мовчки дивився у вікно. Френк порушив тишу першим.

- Що, Брістоуле, навіть чаю не запропонуєш гостям? Де ж твоя гостинність?

- З якого це дива? Ви мені не друзі, ви чітко дали мені це зрозуміти. А в цьому будинку чаєм пригощають лише друзів.

 - Ми врятували твоє життя. Як думаєш, воно варте чашки чаю?

Джеймс сторопів на секунду, а Арош любенько простягнув йому чайника.

- Здирник, - буркнув Джеймс, відбираючи чайник.

- Мене називали й гіршим чином. То що ти пам'ятаєш про вчорашню ніч?

Тремтіння пробігло по спині Джеймса і він стиснув зуби, стиснувши ручку чайника.

- Нічого особливого.

Френк звузив очі, так що став нагадувати леопарда перед стрибком. Мартін відірвався від споглядання краєвиду.

- Розкажеш по порядку, що пам'ятаєш?  - попросив він.

- Я пам'ятаю, як зустрів Ентоні вдома, на кухні. Він запропонував покататися з ним на його новій машині, і я погодився. Потім ми опинились у лісі.