Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Тож вам дозволили повернутися? І…як надовго?

- На певний час.

Він кивнув. 

- А потім ви знову зникнете?

- Я не знаю.

Йому водночас кортіло заричати, закричати і рознести вщент все навколо, втім сил вистачило лише сказати.

- Мені час йти до класу, ти сама мені написала про це в записці, пам'ятаєш?

Її погляд змінився, Джеймс уже бачив такий десь ще. Він згадав, що його оглядав доктор Шеддел. Дивиться на рух очей, на ходу і чомусь на пальці.

- Я в повному порядку, - скоромовкою заявив Джеймс і стримано посміхнувшись наостанок, сховав руки за спину і мовчки рушив до сірої будівлі. Хімія та фізика проходила в окремому корпусі, і на наступні два уроки він стане заручником пробірок, реагентів та осцилографа. Цілком підходяще заняття для того, щоб не думати про розкроєну голову. А вона піде, розтане в цьому сирому ранковому тумані і він знову стане самим собою. У нього вже вийшло одного разу.

Дівчина зупинила його біля входу до лабораторії. Джеймс здригнувся, відчувши дотик холодної руки. Дуже реально. Навіть, занадто.

- Ти вирішила йти зі мною? Ти ж тут більше не вчишся. Тобі це взагалі не потрібно.

- Ні, я не піду з тобою, ти маєш рацію. Просто потрібно переконатися, що ти ... ти себе добре відчуваєш? Твоя голова…

- З нею все в повному порядку. То в чому проблема?

- Джеймсе, ти поводиться занадто дивно навіть для самого себе. І ти мовчиш і не говориш про те, що сталося. Не питаєш і навіть не наляканий. Про що ти думаєш?

- Про те, що Тоні в чомусь має рацію. Я здогадувався, що зі мною щось не так, але він підтвердив це. Я чудовисько, - Елінор побіліла сильніше, ніж колись, і прикусила губу. Улюблені блакитні очі дивилися на нього з тривогою.

- Не бійся, я лише людина.  - Джеймс стомлено посміхнувся. - Принаймні на цей час.

Її пальці мимоволі сплелися з пальцями Джеймса, віддалися болем десь в голові, і вона раптом виявилася так близько, що він міг чути кожне її слово, хоча шепіт здавався ледь чутним шелестом. Ідеальне обличчя схилилося до нього. Якби він захотів, він міг би торкнутися щоки, обвести кінчиком пальця губи.

- Про що ти говориш?

Джеймсові знадобилася хвилинка, аби зрозуміти що саме вона сказала. Його власний голос чувся йому карканням.

- Він сказав ... Ентоні сказав, що я - хімера. Щось у цьому дусі. І він сказав, що такі як я...що ми небезпечні. Що нас слід вбивати. Ти знаєш, що це означає?

Вона знову стала собою: стиснуті в напрузі щелепи, пильний погляд. Елінор знову стала колишньою собою, і Джеймс майже з байдужістю відзначив, що це все правда. Те, що з ним сталося, - це був не нічний жах. Йому це не наснилося.

- Ти хімера? Ентоні сказав, що ти - хімера? - Дівчина боляче стискала його пальці, намагаючись усвідомити почуте.

- Я нікому не скажу. Це саме те, що вони шукають. Хімер. І прошу тебе, не кажи Раді. Якщо вірити Тоні, - Джеймс внутрішньо здригнувся, промовивши це ім'я. - то таких як я навіть ці ваші хранителі вбивають не замислюючись.

Джеймс спромігся пом'якшити погляд.

- Якщо я стану небезпечним для оточуючих, я впевнений - зможу піти туди, де не нашкоджу нікому, - він глянув у улюблені очі і кивнув, ніби підтверджуючи все, що сказав вище. Чи це було тією чарівною формулою, що могла заспокоїти її, підбадьорити?

У грудях занурило і закололо, і все його тіло знову і знову переживало всі давні забиті місця і переломи, але Джеймс лише затримав подих, не видавши цього болю.

- Твої очі темнішають, знову, - прошепотіла Елінор, і він замружився. Він не хотів, щоб вона бачила його таким. Коли його очі розплющились, в них вже не було Темряви.

- Перш ніж я піду до класу, ще одне питання. Що ти мала на увазі в записці, коли казала, що батько та Том з Пітером у безпеці?

- Френсіс і Антуан зараз з ними, - прошепотіла Елінор і її погляд раптом став гострим і пронизливим. Від колишнього самовладання і сліду не лишилося. Губи стиснулися в тонку смугу, вона звела брови і на лобі залягла складка. Джеймс хотів обережно розгладити її пальцями, але не смів торкнутися обличчя дівчини.

- Що з тобою таке, Джеймсе? Чому ти такий... спокійний?

- Я просто намагаюся зробити все правильно. Дякую, що відвідала мене. Я впораюся.

- Якщо ти думаєш, що я залишу все як є, то ти сильно помиляєшся, Джеймсе Брістоул. Рада вже довела, що спроможна лише тільки на суцільні помилки. Тепер я візьму все до своїх рук і розберуся, що коїться. Навіть, якщо це буде останнє, що я зроблю в своєму житті.

Голос дівчини бринів гнівом і розпачем. Він відповідав їй майже пошепки.

- Елінор, ти не маєш нічого доказувати, ні мені, ні іншим. Ти мене врятувала більше ніж сама про те знаєщ, і я тобі вдячний. Правда, - Джеймс дозволив вимовити її ім'я з тією ніжністю, на яку був здатний, і хоч усе всередині нього тремтіло, він не подав виду.

- Я дуже хочу дізнатися, що сталося там, у лісі. Що сталося з Ентоні і чому це сталося. І я дізнаюся. Але я також дав тобі обіцянку. Я не буду намагатися стати твоїм другом, ти пам'ятаєш? Ти сама просила мене про це.