Ніка Цвітан - Душею не прийняти і розумом не осягнути, Ніка Цвітан

Поїзд Інтерсіті Одеса-Київ мчить до потрібної мене зупинки.

Думки сполоханими зайчиками стрибають в голові, намагаюсь дати їм раду.

Поряд – молодь, як з’ясувалось, студенти повертаються до Києва з Одеси. Поведінка викликає повагу: стримані, ввічливі, толерантні.

Розмовляють між собою, намагаючись не заважати людям, які поряд. А розмова досить цікава.

 Відмахуюсь від своїх думок, прислухаюсь.

Мова йде про державні символи.

Молоді люди розмірковують над прочитаною в інтернет-просторі новиною, про те, що кольори прапора розташовані навпаки.

Згадують дівчинку-китаянку, яка вперше вказала на те, що жовтий колір має бути зверху.

Згадують далекого в минулому Скоропатського й який вигляд мав прапор при ньому.

Дискутують про те, що на всіх географічних картах, у всіх довідниках блакитний колір – це колір води, а жовтий – це колір сонця.

Навіть про золоті німби над головами святих згадують.

Посміхаюся.

Бачу зацікавлені погляди інших пасажирів, але ніхто не втручається.

Один із юнаків звертається із запитанням про мою думку щодо цього. Я не в темі, не цікавилася. Якось це пройшло повз мене. Інші пасажири теж не в темі.

Далі мова про Гімн України.

Хлопці й дівчата  роздумують над тим, що в словах нашого Гімну записана чи то програма, чи то передбачення.

 «…Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми браття козацького роду..».

Тому жодній силі нас не здолати, правда жертв у цій страшній війні дуже багато. Ціна непомірно велика.

 А далі вони розвивають думку про те, що після війни слова Гімну треба міняти.

Треба, щоб там з’явились слова про велич народу, про процвітання нашої країни, про те, що Україна є прикладом для всіх.

 Знову посміхаюсь.

 Я не експерт з цих питань, але мені сподобались ці молоді люди.

 Я не знаю як їх звати, як складеться їхня доля, чи праві вони у своїх судженнях або помиляються.

Але мене неймовірно тішить, що вони НЕБАЙДУЖІ.

 Вони хочуть, щоб Україна була гарною, квітучою державою, і вони точно пов’язують своє життя з нашою країною.

 На душі стає тепліше від усвідомлення того, що з такими НЕБАЙДУЖИМИ людьми у нас і справді має бути гарне майбутнє.