Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

— Помиляєшся, братику… — Вадим дістає з планшета карту і розгортає її переді мною. — Дивись сюди…

Гарна карта. Згадую враження від того польоту, який у нагороду за «гостинність» мені влаштували духи. Тільки тоді я дивився на все вперше, нічого достеменно не знаючи про світ, а зараз уже можу розпізнати місцевість.

У південній частині плескається море. Західні та південно-західні землі підбираються до води впритул, разом із двома дельтами великих річок та десятком вужчих блакитних артерій.

Південний край півострова щедро пофарбований у плямисту жовтизну степу. Тут землі орків... А з південного сходу і вздовж усього східного узбережжя широкою смугою акулячих щелепи здіймаються зуби скель. Тут живуть гноми. І що далі на північ, то гори вищі, суворіші, біліші… Упираючись, як хвіст кобри в капюшон — у двогорбі жерло вулкана…

Далі на північ невисокі, веселенькі жовто-смарагдові сопки. З виразною перемогою зелені під час просування на захід. І ця «зеленка» чим далі тим густіша і темніша, заливаючи всю північну частину суші. Десь там місце, яке раніше називалося Похмурим Гаєм і було непридатним для життя. Тепер, після нашого зі Шведом походу, ці місця обживають гобліни.

Внутрішню частину континенту займає горбиста рівнина — частково самою природою, частково зусиллями людського розуму та працьовитості, пристосована для народного господарства. Відповідно і проживання. Про що наочно свідчить дюжина населених пунктів. Ось там, трохи на схід від центру — мої, вже можна сказати, рідні Виселки, Приозерне і Підбір’я.

А ось і Столиця. Майже в кутку кордону західного кряжу та темно-зеленої півночі.

— Ну як, сержанте? Не розучився карту читати? — трохи глузливо питає Вадим.

— Поки ні…

— Тоді дивись сюди… — Джонс тикає пальцем якраз між жерлами вулкана. — Дивись і запам'ятай. Тут знайдеш ключ до відповідей та перемоги. Тільки не затягуй, братику. Ворог теж не спить і стає дедалі сильнішим. З місяць у тебе ще є, а потім... Потім доведеться занадто багато крові пролити. Стільки, що недавній бій дитячою забавою здасться...

— І що там?

— Знайдеш — побачиш і зрозумієш ... — У добрих традиціях провісників відповідає Вадим. — А тепер, лягай і відпочинь трохи. Ми чатуємо.

— Дякую, братики, — відчуваю, як повіки наливаються свинцем і самі закриваються. — Радий був побачити… Сподіваюся, не востаннє.

— Звісно ж… — долітає вже крізь сон.

Скільки проспав, не знаю. Може, годину, а може, добу. Прокинувся від поштовху в бік. А може, й не прокинувся... Бо поряд зі мною сидів прапорщик Шведір.

— Ох, і мастак ти спати, Владе... Скільки пам'ятаю, ти єдиний, хто міг завдати хропака в будь-якому положенні, навіть під обстрілом.

— Здоров був. Ти мені снишся чи наяву?

— Та все одно… Вважай, як хочеш…

— Краще наяву.

— Так? І чим же?

— Ну, хоча б тим, що ти сюди потрапив? Значить, і вивести мене зможеш.

— На це не розраховуй… — похитав головою Швед.

— А що так? Чи ти вже не бог?

— Взагалі-то, тимчасово виконуючий обов'язки… — хмикає Швед. — Але навіть не в цьому річ. Розумієш, Владе, світобудова тримається на кількох непорушних законах, завдяки яким Порядок не перетворюється на Хаос. І рівновага — одна з головних. Пам'ятаєш, у школі вчили? Кут падіння дорівнює куту відбиття. Будь-яка дія викликає однакову за силою протидію… Ну, і таке інше.

— Пам'ятаю… І що?

— А те, що тільки-но я тобі чимось допомагаю, світобудова одразу вносить поправку, що нівелює мої зусилля. Та хоч той самий портал візьми. Використовувавши його, ти порушив рівновагу, і на відповідь світобудови не довелося довго чекати. Був вождем орків, став бранцем. Тож вибач, братику, але посилювати проблеми не варто. Вибирайся на волю сам. Ніжками, ніжками.

Розмовляти, а тим більше, сперечатися лежачи не надто зручно.

Підтягнув ноги, сів і… виявилося, що заперечувати нема кому. У темниці я був сам. Все ж таки приснилося, значить… Шкода. Хоча боги не ті істоти, які просто так щось роблять. У їхніх діях завжди закладено глибший зміст, ніж здається. Ось і Швед, напевно, хотів подати якийсь знак — корисний для мене, але при цьому не впливаючи на рівновагу.

Який же?

Швидко промотую в пам'яті почуте. Нічого особливого, загальні фрази. Чи тут треба застосувати принцип Штірліца? У тому плані, що запам'ятовується остання фраза? А що Швед сказав перед тим, як зникнути? «Вибирайся на волю сам. Ніжками, ніжками...»