Надія Борзакова - Красуня та чудовиська, Надія Борзакова

Він майже кричав, а в мене на очах виступили сльози сорому та злості. Адже я нічого поганого не зробила! Помилки, настільки дрібні зустрічалися у всіх, а помічали і доповідали тільки про мої просто тому, що той же Васько - ще один молодий хірург - просто заздрив крутій тачці і ще крутішій зовнішності Джейка. Адже йому стільки нізащо не заробити, оскільки знання настільки посередні, що…

- … або змінюй своє ставлення, або краще вже починати шукати місце роботи, на якому від тебе не залежатимуть людські життя!

- Вибачте, Леоніде Сергійовичу, - не вчасно з'явився Вася, - я хотів би дізнатися у вас…

- Що, досяг свого?! - голос зірвався на крик. - Думаєш, без мене зможеш виглядати трохи менш тупим, так? Так ось, ніфіга подібного!

Я продовжувала кричати щось у подібному дусі. Ніколи раніше не дозволяла собі такої поведінки, але зауваження наставника, власна невпевненість через промахи на кшталт згаданого, шушукання за спиною, які намагалася не помічати, і присутність «винуватця» у Васіному обличчі зіграли злий жарт. Випроводивши Васю, Леонід Сергійович поставив переді мною склянку води та поклав чистий аркуш паперу та ручку. Згоряючи від сорому за все разом, я написала заяву про звільнення.

Джейк, попри небажання «спати в холодному ліжку, поки ти дбаєш про інших чоловіків», всіляко підтримував мене. Збирався навіть «змусити мудака обґрунтувати претензії до мене», і неминуче подався б розбиратися, але я не дозволила. Як і не погодилася влаштуватися в інше місце, адже знову втратила найголовніше – впевненість у собі. Думка про те, що я дійсно могла припуститися помилки, яка коштувала б комусь здоров'я або життя, бетонною плитою тиснула на плечі. Втома не виправдання неуважності, а значить для всіх буде безпечнішим, якщо я не буду більше лікарем. Усього цього я не сказала Джейкові. Не хотіла пробуджувати та підживлювати його бажання «розібратися» з Леонідом Сергійовичем. І озвучила рішення взяти паузу та відпочити, а вже потім зайнятися працевлаштуванням. А Джейк уточнив, що можна навіть відкласти до закінчення декрету.

«Влітку я одружуся з тобою, і ми зробимо багато маленьких янголят, крихітко».

Ішов час, і все більше я поринала в розслаблену атмосферу відсутності потреби комусь щось доводити, страху нашкодити і необхідності розриватися між життям з Джейком і роботою лікарем. Бажання повернутися до роботи меркло все більше, змінюючись мріями про сім'ю, яку нам так і не судилося створити.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно