Альона Гейруш - Обійми пристрасті, Альона Гейруш

Руслан Андрійович

Розділ 10 

Вона з'явилася така розгублена в салоні літака. Я спостерігав, як вона панікує, але старається себе не видати.  
– «Набігалася, Ніко? Від мене не втечеш. Чи ти ще цього не зрозуміла?"  

​​​​​Розмовляю з нею дуже грубо. Але відчуваю, як вона закривається від мене і це мені не подобається. Тому змінюю свій тон на більш поблажливий:

-"Я не розумію тебе, зв'язок зі мною, добре допоможе тобі в житті !».
– «Я просто налякана дуже і зовсім не хочу з вами летіти. Відпустіть мене, прошу вас?». – не втрачає надії до останнього .

-"Мені байдуже чого ти хочеш , а чого ні!"

-"За це можуть і посадити"- Говорить вона, ніби придумала геніальну ідею .

-"Ти мені погрожуєш крихітко?" З посмішкою дивлюся на неї.

-" Ну навіщо вам я? Ми ж навіть не знайомі?"

-" Руслан Андрійович" - поважним тоном відповідаю їй, та протягую свою руку.

-" Та ви хворий" - істерично заявляє мені.

Я повільно встаю, не зводячи з неї погляду, та наближаюся до неї.

-"Вероніка у тебе дуже гострий язичок. Давай використаємо його у правильних цілях". Та кладу руку на ремінь.

На її спасіння в салон зайшла стюардеса та попередила про виліт:

– «Через п'ять хвилин злітаємо». –  говорить і сідає на своє місце. 

Дивлюся на це налякане дівчисько, яка так нервує, що здається зараз зірветься. Мені раптом захотілося  її врятувати від цього страху. Я беру її за волосся і притягую до себе.

– «Поцілуй мене, Вероніка?!» – наказую їй.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно