Тімоті Снайдер - Червоний князь, Тімоті Снайдер

переконав Франца-Йосифа в тому, що модерний бойовий флот є можливим і необхідним. Вивчаючи розгортання броненосців у Громадянській війні в Америці, Максимільян зрозумів, що дні дерев’яних бойових кораблів добігли кінця. І він пролобіював морський бюджет 1862 року, який у наступні роки забезпечив Габсбургам флот із броненосців. При цьому Максимільян згадував про давню морську славу Габсбургів. У Трієсті він побудував свій палац Мірамар на зразок корабля, з круглими вікнами, подібними до ілюмінаторів. Навіть зсередини палац справляв враження морської глибини, оскільки гойдався від м’якого відлуння кроків. Зали палацу Максимільян оздобив портретами своїх нащадків з іспанських Габсбургів, правителів світу Атлантики. Команді дерев’яного корабля, «Новари», він наказав здійснити навколосвітнє плавання, таким чином зігравши габсбурзьку коду Епохи великих відкриттів[18].

Згодом Максимільян отримав нагоду наслідувати подвиги іспанських Габсбургів, ставши імператором Мексики. На цей час Мексика була незалежною країною, але країною зі значними боргами, що їх європейські кредитори, особливо ж Франція, прагнули повернути. Франція звернулася до Максимільяна з пропозицією від жменьки представників цвіту мексиканської аристократії приїхати до Мексики й стати їхнім імператором. Максимільян вагався, але зрештою погодився, оскільки його дружина хотіла бути імператрицею. У квітні 1864 року він вирушив у Мексику на «Новарі» за підтримки французького війська. Встановленню його імперії противилися мексиканські республіканці, яких французам не вдалося придушити. Французьке військо відбуло у лютому 1867 року, а мексиканці захопили Максимільяна в полон у травні. Його претензії на особливі права своєї родини поневолювачі зустріли сміхом. Свого часу він прирік на смерть очільника республіканців, а тепер на смерть прирекли його.

Уранці 19 червня 1867 року на піщаній дюні в Керетеро пролунали сім пострілів. П’ять із них поцілили в Максимільяна. Після того, як він упав, ще живий, ще мовлячи, цілком можливо, іспанською, яку він вивчив для того, щоб правити, офіцер шаблею вказав на Максимільянове серце. Солдат з милосердя пристрелив його, і Мексиканської імперії не стало. Аж до кінця Максимільян зберіг певну гідність. Перед стратою він пробачив кожного з сімох її виконавців, подарував кожному золоту монету і попросив не стріляти йому в голову. «Новара» повернулася до Австрії з його трупом[19].

Мексиканська катастрофа залишила габсбурзький флот без видатного очільника, а також без ерцгерцога, який відстоював би особливі інтереси флоту в правлячій династії. Однак уже наступне покоління явило гідну заміну в особі юного ерцгерцога Штефана. Народжений 1860 року, Штефан вийшов із войовничої лінії габсбурзького роду. Він був онуком ерцгерцога Карла фон Габсбурга, який переміг Наполеона під Асперном. Після смерти батька Штефана прийняв і виховав його дядько, ерцгерцог Альбрехт, фельдмаршал габсбурзького війська і військовий стратег. Альбрехт виростив Штефана і трьох його братів на те, щоб вести перед. Один із Штефанових братів, Фрідріх, став фельдмаршалом. Інший, Ойген, був великим магістром Тевтонських Рицарів. Сестра Марія-Крістіна добилася успіху там, де зазнав поразки Максимільян. Вона поновила габсбурзький зв’язок з Іспанією, вийшовши заміж за іспанського короля[20].

Високого, жвавого та міцного Штефана відіслано на флот продовжувати іншу місію Максимільяна — встановлення габсбурзького контролю над Адріатичним морем. Після двох років навчання в цісарській морській академії він 1879 року одержав офіцерський чин. Піднімаючися службою, Штефан зберіг свою популярність серед молодших офіцерів, хоч і не завжди серед їхніх начальників. Він був одним із засновників Цісарсько-королівської вітрильної ескадри — почесного товариства, яке не мало формального стосунку до флоту. Більшість із Штефанових сучасників-аристократів мали вітрильний спорт за щось страшенно міщанське, а отже, Штефанова підтримка цього заняття була доволі прогресивною. Його вважали людиною сучасних переконань[21].

У романтичному житті Штефан дотримувався традиційних цінностей і залицявся до ерцгерцогині Марії-Терезії фон Габсбург, тосканської княжни. Одним із її дідів був Леопольд II фон Габсбург, останній великий князь Тосканський, якого скинуто 1859 року.

Іншим — Фердинанд II Бурбон, король Обох Сицилій, знаний за прізвиськом «Король-Бомба» після брутального придушення бунту 1848 року. Коли народжена 1862 року Марія-Терезія була маленькою дівчинкою, Італія перетворювалася на єдине королівство, котре не потребувало іноземних династій. їй пощастило, що її руки домагався саме Штефан. Поїхавши за ним до Пули, в адріатичні володіння Габсбурґів, вона могла й далі розмовляти рідною італійською мовою. Союз Штефана та Марії-Терезії символізував подальші намагання Габсбурґів бути морською потугою.

Марія-Терезія була доволі близькою родичкою свого нареченого. Штефанів дід Карл був водночас її прадідом. Відтак молодята виявилися одночасно двоюрідними і троюрідними братом і сестрою. У цьому вони наслідували традиції габсбурзького сватання. Шлюб між двома Габсбургами був шлюбом рівних, який не міг не задовольнити цісарський двір у Відні. Цісар Франц-Йосиф невдовзі розіслав написані власноруч оголошення про їхнє одруження головам держав і послав молодій парі в подарунок набір вишуканого срібла. Американський президент Ґровер Клівленд написав Штефанові та Марії-Терезі привітання з побажаннями благословенного родинного життя. На таке життя пара мала чудові перспективи. Вони побралися 28 лютого 1886 року в цісарському палаці у Відні. Штефан одружився трохи вище власного стану: його наречена була ближчою родичкою цісаря, аніж він сам, а отже, була й ближчою до двору. Марія-Терезія знайшла собі місце в осерді нових габсбурзьких планів, що стосувалися панування над Адріатикою. Молода пара оселилася в Пулі. Тут для них був якнайкращий пристанівок для того, аби заснувати нову лінію Габсбурґів із відповідно модерними амбіціями[22].

Шлюб Штефана з Марією-Терезою був невеликим джерелом втіхи для династії, яка переживала складні часи. Молоду пару звів докупи занепад габсбурзьких володінь. Наречена знайшла собі заміну Італії на габсбурзькій Адріатиці, чоловік як своєрідну компенсацію за поразки габсбурзького війська отримав осучаснений та все потужніший флот. Цей флот, що обіцяв майбутні відкриття, міг створити бодай видимість повернення до міжнародної влади. Сам Штефан провів значну частину молодости в плаваннях навколо Середземного моря, а тоді до Латинської Америки.

Однак більшості Габсбурґів їхня монархія здавалася посередньою імперією на суходолі, й вони часто почувалися здушеними поясом відповідальности. Монархія Франца-Йосифа, що зазнала приниження від своєї союзниці Німеччини і була приречена йти на компроміс зі своїм населенням — така монархія не могла вдовольнити більшість габсбурзьких принців. Така імперія виміняла славу на довгочасність і відмовилася від давньої мрії про всесвітнє панування на користь непевних обіцянок утримати безпеку в Європі. Вперше за багато століть габсбурзькі ерцгерцоги не мали з ким одружуватися, щоб здобувати нові трони, і не мали війська, яке можна було б повести на великі перемоги. їх стримували позірно непереможні європейські суперники,