Іван Семесюк - Щоденник Україножера

СЛОВО № 10. Проект постанови

Діти мої! Урбаністична тиранія — ось шлях, яким проведу вас крізь сьогодення. Тотальна заборона ліризму та співочості очікує на ваші крутійські душі. Агроельфійські маси нажену з ранкових базарів на нічну укладку бетонованих гайвеїв. Вчителів гри на бандурі та сільських краєзнавців покараю приму­совим вивченням англійської мови та римського права. В школах та ПТУ введу урок риторики як осно­вну дисципліну, бо коров’ячий храп не годиться для круглих столів. У вищих навчальних закладах запро­ваджу курс насильницької латини та давньогрецької мови. Забороню романтизацію козакування під страхом виселення на Кубань. Створю вам новий вкраїнський естетизм на основі лицарського пост­модернізму, як самі нездатні. Вкраїну відмию в пральних порошках до блиску, всі уйобіщні архі­тектурні знущання знесу прискіпливим поглядом, архітекторів покараю згідно з освітою. Криміналь­ний елемент усуну з правового поля і розстріляю згідно з інструкціями Ломброзо — весь і нахуй. Ніякої другої ходки на зону не буде — повтор­но-потворний злочин каратиму летально. Люструю не лише можновладний елемент, але й водіїв марш­руток та популярних шансоньє, тупих тьолок та їхніх суворих биків. Люструю все, а що не люструю, то спопелю як старий курник. Беріть мечі, гостріть сокири, катайте закрутки в похід — на вас чекає Внутрішня Реконкіста, Агроельфійська Неонавала та Національна Сатисфакція. Омінь.

СЛОВО № 11. До літераторів

Пірнув я у світ сучасної агроельфійської прози та поезії. Вирішив ознайомитися з усім хоча б фрагментарно, бо, зазвичай, уникаю вашої прози і, тим більш, поезії.

Осягнув, для кого вигадано цей перфектний термін — гріх гортанобєсія. Для вашої агролітератури. Ельфійський автор, аби описати як саме подмухав вітерець, вдається до такого страшного жонглю­вання синонімами і особистими асоціаціями, що за два речення я втрачаю щойно намацане і забуваю про що саме йдеться. Гадаю, причиною є жахливе переконання: що більше ти знаєш синонімів, заста­рілих і невживаних у звичайному побуті агрослів, то краший ти письменник. Це дійсно справляє враження.

Діагноз: літпсихоз. Симптоми: маніакальне бажання описати і запхати в голову читачеві всі свої, навіть найдрібніші, враження та нікчемні відчуття від повної хуйні. Використання замість доречного слова «їбануло» ідіотських фольклорних конструкцій типу «бурцикпицьнулося». Вживання замість простого сполучення «холодний ранок» кошмарних висерів на кшталт «брунатно пронизане полум’ям чорноптахо блимнуло вихоплене, мовби сновида, межи окатистими хребтинами рушників небесної мушлі, ранкове бемкання пустки». Побудова — замість ясних та зрозумілих речень — непролазних філо­логічних колдойобин і лінгвопаралічних рівчаків. Загальна інфантильність свідомості, ідіотизм.

Лікування: щоденна декламація «Записок про Галльську війну» Гая Юлійовича Цезаря. Також рекомендую відрубання письменної руки в разі рецидиву. Бажаю вам психічної рівноваги.

Лікар-українолог Недайбог. Омінь.

СЛОВО № 12. Володарю Будяків

Діти мої! Що ж це у вас коїться? Це ж кошмар — Янукович, Свобода, КПУ, бандерівці, хохли, кацапи, час від часу пробігають перелякані бульбоельфи, менти мочать когось кийками, натовп трощить паркан, хтось утік і його ловлять, інший тим часом вперто цупить корисні речі підводами, в Луган­ську сюрреалістичний православно-комуністичний ґвалт, і так далі, і так далі.

А що у них? Ну гарний концерт був у Братиславі, ну на природу хтось вибрався на лісапєді, ну хтось цікаве кіно подививсь, ну кіт прикольний кумедно всівсь і сидить. Хоббітшир, одним словом.

А у вас? А у вас битва Саурона з Дамблдором. Герміона Грейнджер мотає термін на зоні, Арагорн нишпорить парламентськими кулуарами з надією непомітно протягнути антиоркський законопро­ект в Верховній Ваді. Агроельфи сунуть ходою на Мінас-Тіріт, Горлум їбеться з Доббі в надпри­родний спосіб, Поттер зарубав сокирою дільничого міліціянта Гендальфа і втік до Мордови, в чорноцерківських казармах виведено нову, ще лютішу породу тітушкоорків. Назгули засіли в райрадах й пиляють ресурси, дементори лютують по селах. Жвавий жах.

У вас тут реальне Середзем’я, задрочене королів­ство в очікуванні війни і повернення легендарного та переможного короля давнини. І зватимуть цього короля — Володар Будяків, Принц Толоки, Князь Обжинків, Адольф Федорович Медведчук. КорольЗомбі. Надія агроельфійського народу. Де літописці цього новітнього міфу? Омінь.

СЛОВО № 13. На День Незалежності

Діти мої! З острахом очікую на ваше улюблене свято — День Незалежності. По часовій шкалі розташовано його дуже вдало і символічно. Серпень — фінал неробської епопеї. Одразу по святкуванню починається сезон робітничої вйобки. Символізм очевидний — отримали, пане, незалежність? То прошу до праці, шановний трудівниче. Розбудова, зміцнення, розши­рення та панування і т. ін. З погляду геополітичного феншую, досить вдале розташування. Але острах викликає сезонна навала вишиванок. Воістину, добре, що ви не індіанці, бо мусили б готуватися до навали пір’я, насмиканого з пташиних дуп. Вкотре ствер­джую, що вишиванка — не найліпший символ для самоідентифікації у ваших умовах. Зараз ліпше пасу­вав би лицарський обладунок. Але ж воно дороге, і на городі в ньому не попораєшся — упрієш чавити колорадів. Тому колорадів, все ж таки, ліпше чавити вдягнутим у вишиванку. Омінь.

СЛОВО № 14. Про позитивні зрушення

Гостював днями в Асгарді і зазирнув у Колодязь Майбутнього, куди дивитися можна лишень тевтон­ським богам. Аграрних богів до нього не підпускають навіть і близько, бо ті мають кепську моду плювати у священні криниці. Але оскільки я по дєдушкє німецький тевтон, то мені люб’язно дозволили озна­йомитися з вашим майбутнім. Ось що я там узрів, діти мої.

2015 рік, смт. Упирятин. Продуктовий нічний магазін.

— Слухаю вас, шо будете брати?

— Здрасть, а це у вас шо? Шинка? Як вона, хароша?

— Свіжа, так. Ми сьодні с дєвочкамі брали на обід. Хароша.

— А до якого числа вона? Хммм... «Законотворча», сорт перший.

— Беріть, нормальна.

— А яка ще є? Може, ковбаса або сосіски, чи шо.

— Ну ось смачна в’ялена ковбаса, «Парламентсько-кулуарна», вищий сорт. Дорожча трохи.

— Виробник хто?

— Хмм... торговельна марка «Помета». Це з Прилук завозять.

— Ага, ну то вріжте грам двісті. А то шо? Оно там.

— Буженіна «Багатовекторна», фірма «Шляхет­ний кат» робе. Але вона не дуже. Там іноді запонки трапляються. Мій кум був зуба пощербив об ню.

— Так, ну тоді вріжте грам триста отої, по сімсят шість гривень, з салом. Та шо «Печерська смерть», так, виробник «Люта кара», ага. І сосісок, пару штук, отих «Позафракційних» зважте.

— Будь ласка. Шось ще?

— Пів-хлібини дайте ще. І дві горілки «Ярема Вишневецький».

— Прошу. З вас 148 гривень 8 копійок.

— Дякую. Щось наче м’ясо стало смачніше... чи шо. Як не візьму, то таке як наче цукрове, аж солодке. Навчилися робити, нарешті. Можуть, коли хочуть.

— О, так. Можуть. Коли хочуть. Так-так.