Іван Семесюк - Щоденник Україножера

class="p">Рік минув з того часу, як в сесійній залі Верхов­ної Вади запрацював м’ясозаготівельний комплекс «Позитивні зрушення» на нових німецьких потуж­ностях. Тим часом у країні значно поменшало можновладців. Якість м’яса, тим часом, значно поліпшилася. Омінь.

СЛОВО № 15. Кнурова втеча

Слухайте уважно і розумійте! Мить сатиричного аналізу гумористичної події незворотня, і вона прийшла, шановні людські істоти різноманітного походження. Подія, що приємно полоскотала боже­ственні фібри моєї душі, мала би називатися так: втеча гладкого кнура з державних щаблів через системний паркан. Але чомусь вона прогриміла під наступною назвою — ректор податкової акаде­мії, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України, Петро Володимирович Мельник раптом десь дівсь.

Той із вас, хто має досвід городнього життя, безпе­речно, відчуває кумедність ситуації. По-перше, впадає в око ідіотське ім’я, як для кнура, Петро Воло­димирович Мельник. Раніше свиней так не називали. Боря — це максимум. Посада — кнур, кабан, свин, але аж ніяк не ректор податкової академії.

Особисто я не слідкую за надприродними циклами вкраїнського господарства, ба навіть намагаюся втекти за першої-ліпшої нагоди якомога подалі від цієї суворої фінансово-політичної толоки.

Але таку ідіотську історію, погодьтеся, складно пропустити повз увагу. Головне тут — не нахаб­ний хабар і не клумак із пиждженими грошима, ні. Головне — мармиза втікача. Якби вона була менш вгодованою та набряклою, більш людською та шляхетною — резонанс не набув би таких обер­тів. Людина багато вкрала і втекла. Чому ні? Цей спорт давно став національною розвагою і вже нікого не дивує. Звичайний агроельфійський бойо­вий гоп-стоп.

Втекла, але була схоплена мусорами і закута в елек­тронні кайдани, замість традиційних колодок, бо в країні є трохи прогресу. Чи ловили ви коли-не­будь енергійного свина, коли той, проломивши гнилу огорожу, весело мчав на ворожий город чавити помі­дори? Це дуже цікава пригода, якшо ви не хворі на тромбофлебіт і закупорку судин. Гадаю, що панам мусорам також було цікаво заганяти впрівшу від переслідування істоту в її державотворче кубло. Уявіть собі — воно вкрало, вкрало багато і пружно тікає. А ви за ним, із колючим дрючком і карним намі­ром, несетеся городом, цибаєте через стиглі кабачки і передчуваєте очевидний фінал — вечерю. Врешті, ви заганяєте свина в клуню, але цей хитрун раптом прикидається Почесним Громадянином і вимагає негайно помістити його в елітну клініку для ліку­вання пульсуючого від напруги тіла. Гра набуває такого бурякового відтінку, що відмовити кнурові майже неможливо, і ви погоджуєтеся на його слушні вимоги.

І тут настає сакраментальний момент — кнур, за довгі роки сумісного існування з людиною, багато чому навчивсь. Головне — навчивсь вдавати із себе майже людську істоту та непрогнозовано хитрувати з оточенням. Сталося те, чого не могло не статися — Петро Володимирович Мельник перегриз всеїдними іклами суперсучасні чіпізовані кайдани, схопив радюжку з грошима і на шаленій швидкості, через яруги і куширі, вирвався на волю, моментально позбувшись передінфарктного стану та пунцового кольору пики.

Той факт, що одна частина Вкраїнського Держав­ного Утворення схопила Петра Володимировича на хабарі, а інша (за хабар) дала можливість цьому кабанові знову втікти — дуже підвищила мій настрій. Роздвоєння особистості на державному рівні робить життя свіжим й цікавим. Осатанілі свині крадуть гроші підводами, веселі мусора за ними полю­ють, знервована громада із непідробним інтересом пильнує за цими перегонами. А виходить з того дуже значна економія для кишені пересічного агроельфа. Можна не витрачати грошей на придбання збірочки оповідань О. Генрі, бо жоден О. Генрі не зміг би навіть й уявити собі такого довершеного паскудства. Також можна не купувати квиточка в кіно, бо такого Dolby Surround жодний кінотеатр не відтворить навіть за хабарі.

Діти мої! Неконституційний Сюрреалістичний Абсурдизм — ось справжня назва вашого державного ладу. Можливо, варто якось прописати це в Консти­туції? Хто за? Трьомастами голосами прийнято! Хрю! Тобто, омінь.

СЛОВО № 16. Операція Шансон

Діти мої! Оце ж спала на думку чудова ідея впро­вадити хитрий механізм громадських люстрацій. Такий, щоб можна було геть увсіх тарганів перело­вити, і щоб ніхто не сховавсь під маскою доброго громадянина. Дуже просто — робимо таку дворічну культурну супер-акцію за державний рахунок — абсолютно безкоштовні заходи й концерти, музейні виставки, театральні вистави, всілякі студії і збіго­виська, по всій Імперії. Все, що тільки можна.

Але вхід на ці культурні містерії тільки за докумен­том. От наприклад, організувати фестиваль шансону і всіх, хто на нього поперся, переписати у всеохопний реєстр. Потім запросити на гастролі визначні симфонічні оркестри з академічними програмами, і теж вхід за документом. Цих — в окремий реєстр. А тих, хто нікуди не ходив за два роки, теж в окре­мий кадастрик. І таким чином публіка два роки товчеться, палиться — хто чим в житті цікавиться. А рівно за два роки — раз! — і торба. Найдорожча ніч довгих ножів у всесвітній історії, по всій країні. Всіх громадян випасти і за категоріями: ходив бичара з тьолкою на «Лесоповал» двічі — все життя класти асфальт. Тричі ходив — «на хімію». Більше — смерть! Ходив у консерваторію або на виставку мистецтва Раннього Ренесансу — маєш бонус, наприклад муні­ципальний ґрантик на навчання або ж невеличку стипендійку. Нікуди не ходив — суворе попере­дження із натяком плюс штраф. Головне, всіх биків за одну ніч по всій країні накрити. Це, канєшно, буде непросто, бо, ясне діло, півкраїни під ніж ляже. Тре буде домовлятися із якимсь дружнім військо­вим альянсом про допомогу. А назвати цю операцію можна просто: операція Шансон.

СЛОВО № 17. Про суржик

Слухайте уважно і розумійте! Пишний ельфійський суржик складніше явище, ніж може здатися з першого погляду. Сів якось у маршрутку на Позняках, їду і прислухаюся, я ж бог, можу собі дозволити поприслухатися. Коли чую: «Остановіть на зупинці!» Ага, думаю, не кепсько. Їду далі, аж раптом пролу­нало: «Зупиніть на остановці!» Я замисливсь на мить і осягнув, що в одній і тій самій маршрутці можна вжити протилежні мовні конструкції з абсо­лютно однаковим сенсом, і тебе всі ото поймуть. Зупиніть на остановці, остановіть на зупинці, вста­новіте на останоувки, зупиніть на зупинкеу. Крім цього, існує мовна азазарівка для парламентського катування. А ще існують тячівський варіант закар­патського койне для надсекретних перемовин і так звана луганська мовчанка для похмурої реак­ції на власне життя.

Прєлєсть суржику в тому, що його досі не кодифіко­вано і він існує мінімум у двох основних варіантах: зупиніть на останоувки та остановіть на зупинкеу. Треба кодифікувати один із них і влаштувати лінгві­стичний