Пауло Коельо - Заїр

ній побудував розповідь про вівчаря, котрий вирушив на пошуки своєї мрії – скарбу, захованого в єгипетських пірамідах. Я також розповів про кохання, яке на нього чекало, як чекала на мене Естер, поки я блукав дорогами життя.

Але я вже не той, хто колись мріяв стати бодай кимось, я став самим собою. Я пастух, що переходить через пустелю, але де той Алхімік, який допоможе мені прийти туди, куди я хочу прийти? Коли я закінчую свій новий роман, я майже не розумію, до якого, власне, жанру він належить: він здається казкою для дорослих, а дорослі значно більше цікавляться книжками про війну, про секс або про те, як прийти до влади. Та, попри мої сумніви, видавець публікує книжку, й читачі знову записують її до бестселерів.

Минають три роки, моє подружнє життя безхмарне, я роблю те, що мені подобається робити, з’являється перший переклад моєї книжки, потім – другий, і успіх, повільний, але стабільний, розносить мою літературну славу на всі чотири сторони світу.

Я вирішую переселитися до Парижа – адже там літературні кав’ярні, там письменники, там культурне життя. Проте відкриваю, що нічого з цього вже не існує. Кав’ярні, обвішані портретами людей, які створили їхню славу, перетворилися на заповідники для туристів. Переважна більшість письменників дбають насамперед про форму, а не про зміст, вони намагаються бути оригінальними, але досягають лише того, що їхні твори стають смертельно занудними. Вони замикаються у своєму світі, і я взнаю надзвичайно цікавий вираз із французької мови: renvoyer l’ascenseur . Це приблизно означає: «Ти – мені, а я – тобі». Тобто я вихваляю твою книжку, а ти – мою, і в такий спосіб ми створюємо новий культурний простір, здійснюємо революцію, стаємо творцями нового філософського мислення, ми спільно страждаємо через те, що ніхто нас не розуміє, але зрештою такою є доля всіх геніїв минулого, бути незрозумілим для свого історичного часу – невід’ємна особливість великого митця.

Ті, хто дотримуються тактики «ти – мені, а я – тобі», спочатку досягають певного результату: люди не наважуються відверто критикувати те, чого не розуміють. Але згодом вони усвідомлюють, що їх ошукали, й перестають вірити критикам.

Інтернет із його простою мовою починає змінювати світ: нові письменники силкуються донести до широкої публіки свої слова та своє розуміння. Я приєднуюся до цих нових письменників, зустрічаючись із ними в кав’ярнях, про які ніхто не знає, бо вони ще не встигли прославитися й прославити ці кав’ярні. Я самотужки намагаюся вдосконалити свій стиль, а у свого видавця навчаюся мистецтва «співучасті».

* * *

– А що таке Банк Послуг?

– Ви знаєте, що це таке. Усі знають.

– Можливо, але я поки що не зрозумів, що означає цей вираз.

– Він уперше був застосований у книжці одного американського письменника. Це наймогутніший банк у світі. Він діє в усіх сферах життя.

– Я приїхав сюди з країни, що не має усталених літературних традицій. Я не маю змоги зробити послугу нехай там кому.

– Це не має найменшого значення. Я можу навести вам приклад: я знаю, ви людина, чия популярність зростає, й одного дня ви здобудете великий вплив. Я це знаю, бо й сам був таким, як і ви: амбітним, незалежним, чесним. Сьогодні я вже втратив ту енергію, яку мав колись, проте намагаюся допомагати вам, бо не можу й не хочу зупинятися, бо мрію не про спокій, а про ту цікаву боротьбу, якою є життя, могутність, слава.

Я починаю робити внески на ваш рахунок, але вкладаю туди не гроші, а корисні зв’язки. Я рекомендую вас впливовим людям, допомагаю укладати оборудки – законні, звісно. Ви знаєте, що ви переді мною в боргу, хоч я від вас ніколи нічого не вимагаю.

– Але настане день, коли…

– Атож, настане день, коли я у вас чогось попрошу, ви можете, звісно, мені відмовити, хоч і знаєте, що дещо мені заборгували. Та якщо ви зробите те, про що я вас попрошу, я й далі допомагатиму вам, а інші знатимуть, що ви людина, на яку можна покластися, і робитимуть внески на ваш рахунок – і це завжди будуть зв’язки, бо цей світ утворюють лише зв’язки й більше нічого. Вони теж чогось попросять у вас одного дня і, якщо ви шануватимете й підтримуватимете того, хто вам допоміг, то з плином часу павутина ваших зв’язків пошириться на весь світ, ви знатимете всіх, кого вам треба знати, і ваш вплив дедалі зростатиме.

– А якщо я відмовлюся зробити те, чого ви в мене попросите?

– Звичайно, може статися й так. Внески до Банку Послуг передбачають певний ступінь ризику, як і внески до будь-якого іншого банку. Ви відмовите мені в тій послузі, якої я у вас попрошу, вважаючи, що я допоміг вам, бо ви на це заслуговували, бо ви найкращий і всі ми повинні схилятися перед вашим талантом. Тоді я попрошу у вас пробачення й звернуся до іншої особи, на чий рахунок я робив внески, але від тієї миті усім стане відомо, хоч про це й нічого не буде сказано, що вам довіряти не можна. У такому разі ви зможете досягти якогось часткового успіху, але ви ніколи не здобудете тієї слави, на яку заслуговуєте. У якусь мить ваше життя почне хилитися до занепаду, ви досягнете середини свого життєвого шляху й ніколи не дійдете до його вершини, ви будете напівзадоволений і напівсумний, ви не будете ані невдахою, ані людиною, що досягла повного успіху. Ви не будете ані холодним, ані гарячим, ви будете тепленьким, а, як сказав якийсь євангеліст у якійсь книзі зі Святого Письма: те, що тепленьке, не має смаку.

* * *

Мій видавець робить великі внески – корисні зв’язки – на мій