Оксана Ігорівна Усенка - Все правильно
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Трохи оговтавшись, за мить після того як Ліза пройшла, молодики здивовано перезирнулись і раптом зрозуміли, що пора по домам – до коханих дівчат, люблячих батьків, сусідів по кімнаті в гуртожитку.
Водій-порушник, помітивши якесь дивне сяйво справа, від подиву вдавив педаль гальм до упору, і, заледве не приклавшись лобом об скло, провів здивованим поглядом молоду жінку, від явно мокрої сукні якої, якось дивно відбивалось світло вуличних ліхтарів, роблячи схожою її саму на якийсь дивовижний ліхтар. Потрусивши головою, чоловік здивовано озирнувся і вирішив сьогодні побути, заради виключення, добропорядним водієм, що їздить, дотримуючись правил дорожнього руху. Кудись зникло відчуття невдоволення життям та накопичена за останні пів року злість на керівника, що скидав на нього всю роботу, при цьому сплачуючи зарплату кольким своїм друзям, що просто дурака валяли на роботі, зайвий раз на ній і не з’являючись. Він раптом подумав, що, якщо може встигати працювати один за трьох, витягуючи на собі всю фірму, то вже пора мабуть свою справу організовувати. Тим паче, що деякі накопиченння «на розвкрутку» вже є.
Бомж, що збирався робити підніжку, в останній момент засліплений фарами проїжджаючого автомобіля зупинився, чомусь раптом згадав як добре було б привести себе до ладу і не підніжки ставити симпатичним киянкам, а залицятись до них, не очікуючи, що вони втечуть налякані його скуйовдженою бородою і запахом немитого тіла. Проводжаючи здивованим поглядом жінку в блакитній сукні, він недоречно згадав, що сьогодні бачив оголошення про підходящу роботу, і взагалі можна заїхати до старої подруги попросити помитись та привести себе до ладу…
Молода жінка прямувала вулицею, відчуваючи себе так, наче в її жилах гуляють всі ті шалені блискавки, що пів години назад підсвічували небо над Києвом, наче її кров -- то чиста енергія, наче реальність навкруги - то пластична структура, яка не має права не змінитись на краще, якщо вона цього бажає. А вона бажала. Бажала дива, щастя, радості, неймовірних подій і зустрічей. Бажала для всіх оточуючих і всією душею! Як колись давно…
Глава 6
Ліза 2001
-Лізо! Я вже за тобою так скучила!- кинулась назустріч подрузі Катя, обіймаючи її, одночасно вручаючи морозиво.- Ось, тримай, спеціально купила.
-Привіт. Коли ти скучити встигла? Ми ж тільки місяць не бачились - розсміялась Ліза.
-Цілий місяць!
-Добре, я теж скучила. О, кавове морозиво! Супер!
-Так, я знала що ти оціниш. Хоч ми ним і об’їлися під час сесії, але ж ти сама кажеш - вже місяць пройшов. І взагалі, сама винна, ти в мене тепер, мабуть, завжди будеш асоціювати з кавовим морозивом.
- Чудово! Особливо, якщо воно в тебе з’являтиметься напередодні кожної нашої зустрічі! – розсміялась Ліза.
- Я над цим працюватиму.- запевнила подругу Катя. Ти мені щедро показала в якому напрямку і над чим треба в собі працювати. – іронічно-веселий настрій Каті сподобався Лізі. Вона любила коли її подруга була в такому настрої. В такому настрої Катя була неперевершена і непереможна.
-Так… гарний рік. Цікавий. Насичений. І що найголовніше - він ще не закінчився!- щасливо розсміялась Ліза.
Рік був для Лізи на диво успішним. Вона поступила до університету, гарно прижилася в гуртожитку (ще б не прижалась, вона нарешті отримала змогу поїхати з дому!), знайшла купу друзів (одна Катя чого варта, хоч вона і з’явилась не так давно), і ще більше гарних знайомих. На відмінно закінчила перший курс університету, і навіть примудрилась отримати путівку до студентського пансіонату. Причому не лише на себе, а ще й на подругу. Хіба це не щастя? При її, більш ніж скромному, достатку? Адже 90% вартості відпочинку на морі сплачував за них університет, як членам профсоюзу, а вже 10% вартості вона, хоч і не дуже просто, але назбирала зі своє скромної стипендії.
А як Катя, здивувалась, почувши від Лізи, що в них є можливість поїхати на море майже безкоштовно. Як з’ясувала потім та ж Катя, ці путівки були заледве не на вагу золота, і щоб отримати їх студенти як тільки не викручувались, намагаючись потрапити до списку щасливчиків, Ліза ж про них взагалі не знала і їй просто пощастило. Просто дівчина, з якою вона випадково познайомилась в коридорі навчального корпусу, її запросила на збори профоргів, де їй чомусь запропонували бути профоргом курсу (з якого дива вона до цих пір не розуміла), запропонували написати заяву на путівку (якраз розглядали це питання). Ліза ще й вагалась, думаючи чи потрібно Каті та путівка, але вирішила, що якщо не потрібна, то подруга сама від неї відмовиться. А сама Ліза настільки обожнювала море, що поїхала б до нього в будь-якому випадку, хоч, якщо б спати прийшлось на піску, а їсти – креветку, власноруч виловлену. Бо хіба ж є на світі щось краще за море?! Мабуть Доля теж зрозуміла настрій дівчини, і вирішила втрутитись, надавши більш пристойний відпочинок, ніж могла сама собі забезпечити юна авантюристка.
Тож дві студентки, отримавши на руки путівки, зустрілись у спустілому на літо гуртожитку, запаслись шоколадкою, чаєм та сухарями, і поїхали посеред ночі до залізничного вокзалу, бо потрібна їм електричка відправлялась во 4.10 ранку.
Ніч на вокзалі, перед поїздкою на відпочинок - що може бути романтичніше? Дівчата веселились від душі, уминаючи морозиво, шоколадку та розповідаючи одна одній веселі історії. Ліза розглядала з цікавістю людей, що прибували та відправлялись у подорожі. Старі і малі, молоді і середнього віку. Всі вони були різні, але на всіх було відчутний доторк дороги. Саме Дороги з великої літери, того особливого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все правильно», після закриття браузера.
