Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Малий же, коли все вщухло, задав ще одне питання Очам:

- Як ви оте робите, що я себе побачив таким як я є… і не впізнав? 

- Ти окуляри 3D VR коли –небудь застосовував? Був присутній при цьому?

- Так. Траплялось на уроках. Для них застосовується подвійна картинка.

- А ти одну картинку, не подвійну, розглядав?

- Ні. А що б я там побачив?

- Якщо дивитись на таку картинку в цих окулярах, то вона розділяється на дві частини. Ліва переходить по екрану направо, а права –наліво. Скажемо, сидить кіт боком. Зліва в нього спинка, справа мордочка. То на картинці спинка стане справа, а увесь фасад кота розміститься зліва. І ти правим оком зліва бачитимеш праву частину картинки, яка мусила б бути справа, а вона зліва. А лівим оком…

- … я бачитиму спину кота, яка мала б бути зліва, але буде справа.

- Таке фокусування ми й тут застосовуєм. Цей фокус не завжди в житті видимий, тому і здається чудесним. Так бачать Мізки – минуле і майбутнє, так Тонкі тіла бачать. Тільки в них бачення в безкінечнім вимірі просторів. Вони обирають, згідно твоїх налаштувань, емоційних реагувань, що бачити, що втілити, куди тебе вести далі. А отже ти сам обираєш. Тільки не розумів до цього як це виходить. Ми праві?

- Так, не розумів, що це все я сам обираю.  

 Нейрончик ретельно все записав. Виявляється, що не така вже він і маленька фігура. Стільки всього в ньому є. Він подякував Очам, Повікам та пішов далі на транспортну лінію -  Лімфатичну систему. По дорозі він розмірковував:

- А якби в мене були очі не 3D ? А, наприклад, 30D, то може б я побачив як Мозок? Побачив би Час, рух Планет, був би відносним Спостерігачем, величезним, як Всесвіт? Відчувався б так, бо насправді я точно дуже маленький відносно всього цього. Дивне відчуття незвичного побаченого. Воно на мене вплинуло. Я наче не був ніколи в Космосі. Звісно, що я бачив на уроках, в дитсадку ці речі від Космічного Вітру чув в казках, в оповідках. Але в мене відчуття, що я вже Знаю це все і бачив на власні очі!

- Звісно що бачив, - пролунав голос десь зверху.

 Нейрончик різко спинивсь, що було йому не властиво. Енергії вихорцем завертілись навколо місця зупинки і закрутили посиленням енергію, яку називали чакровою.

- Ти хто? – Вдивлявся він в простір нагорі. – Я тебе не бачу.

- Я те, що називається «третє око». В цім скафандрі ти можеш бути поряд з кимсь і відчувати його незвичайний світ, хоч і через свою призму Переконань, але це максимальне наближення до реальності іншого, ти можеш в своєму світі дотикатись і визначати поверхню, дивитись і бачити, слухати і чути, їсти і відчувати смак, вдихати і відчувати оточення, рухатись і знати напрямок. От я саме з Роду «Шостого чуття».

- Я дивлюсь і чую тебе, але не бачу.

- Мене ти не побачиш, бо я і є ти. Очі тобі мене щойно показували, якщо вже так кортить бачити мене. Я відповім на твоє питання в самого себе про бачення Всесвіту. Так от. Ти бачив світ, ти був увесь час. Ти маєш пам’ять, але не пам’ятаєш, бо нема нагоди. Немає ще всих для цього необхідних умов. Не було. Але тепер вони стались і ти згадав те, що ти спостерігав- створення світу.

- Як так? Щось не віриться, – вирячив очі Нейрончик.

- А так. Ти був ніщо, що наповнювалось само собою, а з часом саме існування переповнилось.

- Як судини?

- Ну, майже схоже.

- І тоді все вибухнуло і зруйнувалось?

Нейрончик, звісно сказав те, що чув чи читав, те, що начебто всі знають.

- Ні. – Третє око заскрекотало з такого висновку, - от не знають і торочать, намагаючись пророкувати, а потрібно тільки робити далі свою справу і  всі Знання прийдуть. Але ж ніт. От і понаробляли всіллякі аналітичні інститути, які базуються тільки на минулому. А це так не працює. Адже сьогодення дуже мінливе і передбачення неможливе без врахування секретного потенціалу Джерела – надійності споминів.

- Ти говорило про переповнення і невибух.

- А, так. От що я тобі скажу, все не вибухнуло, воно почало впорядковуватись своїм, властивим окремо кожній частинці способом. А так як їх було безліч і всі вони так чи інакше взаємодіяли, то і відтворювався одразу кожен шлях впорядковування. Звісно, споглядачеві це б здалось хаосом. Та у вимірах все структуризовано і в порядку.

- Не міг би ти на прикладі пояснити? –Нейрончик аж упрів від намагання зрозуміти сказане.

- На прикладі…. На прикладі …- замуркотів голос, - на прикладі…. О! Береш ящик – це буде Вимір.  Насипаєш в нього цвяхи, які є проявами інших вимірів і от є три складові твого тривимірного простору: ти, ящик і цвяхи. Твій рух, коли ти трясеш ящик, спричиняє вібрацію, яка впливає на цвяхи. Почався рух енергій у взаємодії і згодом всі цвяхи ляжуть рівненько в цім ящику.  Ти вибереш один. Всьо! Вуаля! Відбувся Космос у Всесвіті. – Чітко відрубало Третє око.

- Знаю це. «Порядок» в «Хаосі».

- Саме так.

- То що, цвяхи в ящику від струшування впорядкуються?

- Звісно.

- Хм. – Нейрончик недовірливо глянув нагору, але не маючи досвіду з цвяхами, не заперечив.

Дискусія набула б тривалості, а в нього зараз необхідніші справи. Але йому кортіло ще уточнити дещо.

- То ти говориш, що не працює аналіз на минулому. А що ж тоді?

- Звісно не працює. Ти ж війну з вірусами бачиш. Наче вже було все вирішено. Але ж ніт.

- Так, та процес складний і триває.

- Не такий він і складний. Я не про нинішній стан. Я про складові аналізу.

- Переконай мене.- Нейрончик склав руки на грудях і прийняв стійку оборонну позицію. Він був переконаний у власних висновках. І навіть розумів, що зараз сперечається сам з собою. Але цікаво було, що вийде з цих сперечань.

Тим часом Око продовжило:

- Три складові: новизна, вигода, покращення. Як застосувати минулий досвід нині, з урахуванням майбутнього по-новому, вигідно, щоб покращене створити в майбутньому. А не прогнозувати його та не базуватись на результатах минулого.Бо прогнози –це оті гвіздки.