Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Світ за очі

Пройшовши пішки від Мозку до Скроні, малий раптово побачив велику площу. На ній хтось рухався і вкляк. Нейрончик почав махати йому і той хтось теж помахав. Страж гігієни почав був йти до нього, але той почав віддалятись. Тоді малий спинивсь і той теж. Малий повернувсь і враз уся площа повернулась наче сама в себе вивернулась і він побачив … самого себе!

- Оце так! Що це відбувається?! – Нейрончик аж отетерів від подиву.

- Що лячно з незвички?

- Хто тут?

- Це ми – Очі. Ти в нашім Полі Зору. Вітаємо!

- Це ви такі речі транслюєте?

- Звісно. Це наше вміння і ми цим користуємось. – Задоволені, що здивували, Очі засяяли ясніше.

- Цікаво. А я думав, що це дзеркало.

- Ну, в якійсь мірі так. Ти бачиш себе зі сторони, але твоя ліва сторона є дійсно лівою, а не відображеною правою, як от в дзеркалі.

- Це називається Самоаналіз, Підсумки, Висновки. – Додали Повіки. – Коли ми вкриваємо Очі для Сну, то Мозок збирає ці всі накопичені віддзеркалення і робить аналіз всього, щоб потім застосовувати.

- А якщо не спати? – Поцікавився Нейрончик.

- Якщо не спати, ми переповнюємо очні Судини інформацією… - почали Очі.

- Ми спочатку розпираємось від перевантажень, - перебили Судини речення Очей, - а потім лопаємось.

- От що ви все драматизуєте, - втрутились Повіки, - ви ж міцні.

- Так, міцні, -скривились Судини, - але з віком і без належного догляду з часом ми втрачаємо свою еластичність. Нам бабця архіви залишила, так там на картинках одні синці та крововиливи і купа тромбів.

- Та не лякайте ви так малого! – витріщились Очі.

- Мені не лячно, - запевнив Нейрончик, - але чому ви такі песимістичні, - звернувсь він до Судин.

Ті закректали, прокашлялись і протягнули:

- Така наша вдача. Це наслідок Роду. ВСД (вегето-судинна дистонія), чув таке?

- Шо ви мелете, - Повіки запротестували, - не приписуйте собі всі болячки та стан Душі.

- Душі? – Нейрончик здивувався. – До чого тут Душа, коли їм боляче?

- Вони тільки копіюють свою бабцю, це наслідок обмеженого прикладу поведінки в житті, але можуть виправитись. І вони знають про це. Та не хочуть.

- Не хочемо, бо ліньки. Чому ми мусимо тягнути увесь тягар на своїх плечах.

- Легше, легше, - запротестували Плечі, - ви реально перебільшуєте стан речей і дійсно присвоюєте роботу інших. Прилипали. Спробуйте свою функцію виконувати та вчасно в Системі ловити циркадний ритм, щоб відновлюватись. От тоді і жалощі до себе зникнуть.

Жалощі в цей час метнулись тінню за спину Нейрончика.

- Егей! А ну вилазьте, ви мені не потрібні. Кляті вампіри енергії та часу. – Зарепетував Нейрончик, бо знав, що вони, коли чужі, то тільки час марнують. Адже не можна допомогти тому, хто спеціально викликає жалощі, а сам нічого для себе не робить.

- Не дуже й потрібно було. – Жалощі ковзнули назад в кишені Судин.

- От бачите, це не ваша вада, - авторитетно заявили Очі. – Кишніть оте жалюгідне і вмикайтесь в циркадний ритм.

Судини мовчали. Бо то була правда.

Навколо почали гудіти, незадоволені роботою Судин та їх ставленням до свого життя, до себе:

- Незнання наслідків, непередбачування, безвідповідальність!

- Вони знають, яка вони важлива ланка в ланцюгу постачання і користуються цим, але занадто нахабно! Перестали виконувати свою функцію належним чином.

- Це все невміння чи небажання планування і призвело до ницого існування, а не повноцінного життя. Все прохають їм енергію позичити, бо власної не надбали.

- Але й брати на себе відповідальність за своє життя вони не хочуть! Їм так подобається!

- Хоч це й не сприяє  їх зміцненню та розвитку і погано впливає на нас усих, на увесь Організм!

Звідусіль неслись справедливі вигуки.

- Скільки обіцяли, що виправляться! Але знову і знову забирали допомогу та повертались до старого жебрацького життя, катаючись як вареник в маслі з наших допомог.

- А як же Душа з  цим пов’язана? – Знову перепитав малий Нейрончик.

- ВСД – це саме стан Душі. Не її робота. В цім стані Судин Душа не вмикається. А згодом  її стан погіршується, не спрацьовують зв’язки, сила її ігнорується, зневіра в себе виникає. Тому, насамперед, важливо Судинам пам’ятати про свою цінність для себе, дбаючи про себе самостійно, а не виставляти це іншим як докори, вимоги чи претензії.

- Бо ніхто не подбає краще за тебе окрім самого тебе, так, Нейрончику?  Адже ти знаєш, що хочеш. Інші не можуть знати цього. Те, що тобі дадуть для тебе може бути не важливим і не корисним, не потрібним на той момент.

- Звісно. Але Судини говорили, що хочуть, просили про допомогу?

- Говорили, але ми не можемо давати увесь час Судинам їхнє, втрачаючи власну енергію.

- Тим паче, що вони не хочуть задля себе працювати якісно! Не тримаються колективу.  

-  Добре, матиму на увазі, що погана робота і хирлявий стан Судин є передвісником немічності, бо логістика порушена. Дякую.

Судини то звужувались, то розширювались. Вони критику чули не раз. Але нічого не могли зробити з собою. Спадщина в скриньці постійно нагадувала про минулі важкі часи предків і спонукала до жалощів.

Смуток оповив всю територію. Гіпокамп увімкнув відео, перегляд якого випустив надмірні жалощі, сльози котились екраном, заполонили простір, винесли зайву напругу нікчемності становища. Але не змогли змити самих жалощів.

Нейрончик все це бачив і йому дуже закортіло згодом переконати Судини записати власні спомини про його Предків і їх відношення саме до Судин особисто. А життя Предків- то тільки їхня справа. І щоб надалі стало цікаво вести обмін та спілкуватись з Судинами, варто б переглядати ці спогади свого життя і присутності в них Предків, а не жити життям минулого, тим паче когось іншого.

Всі ці думки Нейрончик записав інформацією і, поки відбувався змив Смутку, скринька стала наполовину порожня без надмірного жалю. Отут малий в цей момент і поклав енергетичну сферу з записом і скринька вщерть заповнилась. Місця для роздуття жалощів не залишилось. Тепер справа тільки за Судинами. Час покаже чи використають вони минулий досвід Нейрончика.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍