Олег Микіч - Крила над Україною, Олег Микіч

Увечері Матвій вирушив до семінарії. Під час розмови з викладачем, він почув новину, яка ще більше загострила його внутрішній конфлікт.

-"Матвію, ми бачимо в тобі великий потенціал, і твої результати в навчанні насправді чудові. Однак, ми також розуміємо, що ти знаходишся на важкому етапі у своєму житті. Якщо ти хочеш, ми можемо розглянути варіант індивідуального графіка навчання."

Ці слова лягли на серце Матвія важким вантажем. Він завжди мріяв стати священником, але тепер усвідомлював, що для цього потрібно принести не одну жертву. І, хоча він готовий був йти далі, він також розумів, що йому доведеться зробити вибір, який визначить його подальше життя.

-"Я подумаю над цим," — відповів він, хоча в його душі зростала тривога. Йому треба було зробити правильний вибір.

Повернувшись додому, Матвій розповів Катерині про розмову. Вона слухала уважно, але її очі були повні тривоги.

-"Ти справді хочеш залишити нас знову?" — запитала вона тихо.

Матвій взяв її за руку і поглянув у її очі.

-"Я не хочу залишати вас, Катю. Але я поважаю своє покликання, і якщо це означає, що я маю пройти через ці труднощі, я готовий. Але я також хочу, щоб ми могли залишити місце для нашої родини в моєму житті."

Ці слова, хоч і були щирими, все одно не могли повністю заспокоїти серце Катерини. Вона не знала, що буде далі, і як все це вплине на їхнє майбутнє. Але вона вирішила, що підтримуватиме його в тому, що він вибере, навіть якщо це буде важким шляхом.

-"Я вірю, що ти зробиш правильний вибір, Матвію. І ми будемо разом у цьому."

Ці слова дали йому трохи спокою. Він знав, що у нього є підтримка, але вибір, який стояв перед ним, залишався важким.

---

Глава 18: Рішення, яке змінить усе

Матвій не міг більше відкладати вибір. Дні стали для нього дедалі важчими, і навіть підтримка Катерини не могла повністю заглушити його внутрішні сумніви. Він часто залишався наодинці з собою, розмірковуючи над тим, що для нього важливіше — сім’я чи покликання.

Одного вечора, коли вони разом із Катериною сиділи на дивані, він вирішив поговорити відверто.

-"Я відчуваю, що мусю зробити вибір, Катю. Мені треба або повністю присвятити себе навчанням, або ж повернутися додому і бути з тобою та нашим сином."

Катерина глянула на нього і мовчки поклала руку на його. В її очах не було гніву, лише розуміння.

-"Я розумію, що це важко, Матвію. Ти завжди був настільки відданий своїй меті. Але ми теж потребуємо тебе. Ти не можеш усе зробити наодинці. Я хочу, щоб ти був щасливий, але, водночас, я хочу, щоб ти був частиною нашого життя, не просто на відстані."

Матвій відчував, як у нього на душі стає важче, але він знав, що це необхідний крок. Відповідальність за родину не дозволяла йому забувати про важливість балансу. Він мав вирішити, що для нього важливіше.

В той час його думки стали яснішими. Він зрозумів, що сім'я і покликання — це не два взаємовиключні шляхи. Його місце було поруч із Катериною та Марком, і навіть якщо це вимагатиме жертв, він був готовий їх принести. І хоча він все ще хотів стати священником, він вирішив, що його шлях буде більш поступовим.

На наступний день, після довгої розмови з викладачем, Матвій прийняв рішення. Він залишав семінарію, але не назавжди. Замість цього він вирішив піти на індивідуальний план навчання. Це дало йому можливість повернутися до родини та водночас продовжити навчання за графіком, який не вимагав від нього постійного перебування в семінарії.

-"Це не кінець, Катю," — сказав він, повернувшись додому з новиною. — **"Це лише новий початок. Ми будемо разом, і я не залишаюся на самоті в цьому."

---

Глава 19: Нове життя, нові можливості

Рішення, яке Матвій прийняв, стало першим кроком до нового етапу в їхньому житті. Він більше не відчував розриву між своїм покликанням і родиною, а його душа знайшла спокій у тому, що тепер він може бути поруч з Катериною і Марком, не зраджуючи своїх духовних прагнень.

Катерина була здивована, але в той же час вдячна за те, що Матвій зробив для їхнього майбутнього. Вона бачила, як він змінюється, і як йому важко було прийняти це рішення. Проте вона знала, що цей шлях допоможе їм зберегти міцну родину, і тепер їхнє життя мало стати більш гармонійним.

Один з вечорів, коли Матвій повернувся з семінарії після ще однієї лекції, Катерина пригостила його вечерею і вирішила поговорити про майбутнє.

-"Матвію, я хочу, щоб ми обидва стали сильнішими в нашій вірі, не лише через твоє покликання, а й через нашу сім'ю," — сказала вона, дивлячись йому в очі. — "Я хочу, щоб ми разом будували наше майбутнє. Щоб воно було міцним і спільним."