Олег Микіч - Крила над Україною, Олег Микіч

Матвій обняв її і з посмішкою відповів:

-"Я теж хочу цього, Катю. І буду робити все, щоб ми разом розвивалися, щоб наша віра була непохитною, а наша родина — стійкою."

Цей момент став поворотним. Він розумів, що його покликання не обмежується тільки семінарією. Він також покликаний бути на службі своєму дому, своєму сину, своїй країні. Це було новим розумінням того, що значить бути священником — це не лише виконання ритуалів і обрядів, але й щоденна праця над собою і своїми близькими.

Тепер, коли рішення було прийнято, життя стало здаватися легшим. Вони з Катериною більше не були чужими один для одного в цьому непростому світі. Вони стали справжньою командою, яка підтримує один одного у всьому. Що більше, їхній син Марко, вже починав розуміти, що його батьки є прикладом того, як важливо жертвувати заради інших, любити і підтримувати, а також знаходити час для молитви і вдосконалення.

На другий день після цього вечора Матвій вирушив до свого наставника, щоб поділитися своїм вибором. Він відчував, що це буде важливий крок на шляху до розуміння себе та свого місця в житті.

-"Я вирішив йти шляхом, який дозволить мені поєднувати і службу Богові, і свою родину," — сказав він викладачу.

-"Я хочу завершити навчання за індивідуальним планом. Я не залишаю семінарію, але хочу залишити місце для моєї родини."

Викладач подивився на нього з розумінням і сказав:

-"Це мудре рішення. Ти вибираєш важкий, але правильний шлях. І це буде гідно твоїх зусиль."

Матвій відчував полегшення. В той самий час його серце наповнювалося надією, що він робить те, що має бути зроблено. Він повернувся додому і поділився цією новиною з Катериною.

-"Я на правильному шляху, Катю. Ми будемо разом у цьому."

Ці слова ще більше зміцнили їхній зв’язок. Вони знали, що попереду буде ще багато труднощів, але вони були готові їх подолати разом.

---

Глава 20: Надія на майбутнє

Минув кілька місяців з того часу, як Матвій прийняв рішення залишити семінарію на індивідуальному графіку. Родина стала міцнішою, а його стосунки з Катериною набули нового рівня розуміння та підтримки. Вони разом планували своє майбутнє, мріяли про те, як будуть жити, коли все буде стабільно. Однак, попри всі зусилля, Матвій не міг забути про своє покликання і завжди шукав можливості для духовного розвитку.

Одного ранку, коли він знову йшов до семінарії, його охопило відчуття тривоги. Це було природне почуття для того, хто відчуває, що стоїть на роздоріжжі. Але Матвій був певен, що його шлях не закінчився. Навіть якщо він і йшов не таким традиційним шляхом, як це планували інші, він знав, що все, що він робить, має сенс.

Катерина завжди була його підтримкою, але вона також відчувала невизначеність. Вона знала, що Матвій багато чого не говорить, щоб не тривожити її. І хоча вона намагалася підтримати його в будь-яких рішеннях, інколи вона почувала, що відстань між ними стає більшою.

— "Матвію, чому ти так часто сумний останнім часом?" — запитала вона одного вечора, коли вони сиділи за столом, обговорюючи свої буденні справи.

Матвій подивився на неї і важко зітхнув.

— "Я просто думаю про майбутнє. Я відчуваю, що мушу рухатися вперед, але інколи не знаю, чи я правильно йду."

— "Не треба все брати на себе, ти не один у цьому світі," — сказала Катерина, беручи його руку. — "Я з тобою, і разом ми зможемо пройти будь-які труднощі. Ти вже вибрав шлях, і я вірю, що це найкраще для нас."

Ці слова знову зміцнили його віру. Він зрозумів, що він не сам у своїх сумнівах. Вони разом подолають всі труднощі. Вони разом будуть молитися і підтримувати один одного.

Через кілька днів він отримав новину, яка змусила його задуматися про ще один великий крок у житті. Йому запропонували місце в місцевому храмі, де він міг би служити та навчати молодших. Це був шанс, якого він чекав, але це також означало, що йому доведеться зробити новий крок у напрямку того, що, можливо, змінить усе.

— "Катю, я отримав пропозицію. Мене запрошують служити в церкві тут. Це буде ще один крок до того, щоб стати священником."

Катерина подивилася на нього з розумінням, хоча в її очах промайнувало трохи тривоги.

— "Ти справді хочеш цього?" — запитала вона.

— "Я відчуваю, що це мій шлях, Катю. І я вірю, що ми можемо зробити це разом. Це новий етап у нашому житті, і я готовий зробити все для нашої родини."

Катерина зітхнула, але посміхнулася.

— "Ти завжди маєш мою підтримку. Я знаю, що це важливо для тебе."

Так, разом вони розпочали новий етап у своєму житті, сповнений надій і випробувань. Матвій був готовий до служіння, і хоч попереду було багато труднощів, він відчував спокій і впевненість у своєму виборі. А Катерина, попри всі переживання, була його надійною опорою.