Влада Клімова - Ти - моя пристрасть, Влада Клімова

– Моя стрімка газель, ти неймовірна! Тепер я розумію, що цілий гарем не вартий однієї божевільно звабливої жінки. Без тебе я заподію собі смерть...

Та що це з ним? Навіщо мені його смерть? Нехай живе собі й вельми чарівно задовольняє мої бабські забаганки. Я страшенно хочу відчути його у собі та знаю, що до цього ще дуже далеко. Він владно повертає моє обличчя до свого й торкається моїх набряклих губ. Далі ми то шалено впиваємося одне в одного, то лише обережно пестимося кінчиками язиків і це до нестями збуджує.

А потім Анвар починає свою улюблену гру. Спочатку долучає до танцю язика мої груди та міцно смокче скам’янілі пиптики. Потім тривожить вустами живіт, а я втрачаю терпіння у передчутті фантастичного сеансу кунілінгусу... І де його тільки навчали цього? Витончені ніжні рухи змінюють собою шалену жагу, десь глибоко в мені.

Наразі я почуваюся розквітлою квіткою, котру п’є божевільний ельф! З останніх сил вслухаюся у те, що там відбувається й підсвідомо чергую стогін з криком або шепочу щось безладне та дурне. Ця нестерпна агонія така гостра й переповнена втіхою, що я не можу наказувати Йому. Просто покірно чекаю, коли очманілий спокусник згадає про головну частину дійства.

– Здається моя наложниця вже готова задовольнити господаря? – підступно цікавиться він і дивиться знизу нагору.

О, Господи! Які ж вони в нього яскраві й чарівні ті очі, що схожі на темну ніч, наповнену зорями. Ніколи не зможу віддячити цій людині за його почуття до мене. Я просто не заслуговую на них - звичайна розбещена сирітка. А він в такі хвилини справді готовий віддати життя за наше єднання. Тому я щиро посміхаюся й пошепки відповідаю:

– Завжди до Ваших послуг, мій повелителю! Анваре, я більше не можу... Візьми її!

Ймовірно він вже трохи зморений, але не цей божевільний дід! Його понівечене катами тіло тихенько рухається по мені нагору і я відчуваю проникнення того величезного створіння до своєї «ненажерливої печі». Як же їм разом солодко!!! Чому він дійсно не молодий каліф? Я з радістю віддала б Йому руку і серце. Та навіть скалічений і старий він робить з моїм грішним тілом дива, які точно не до снаги молодим.

Ще мить і в мене починається напад сексуальної істерики. Я дряпаю його рубці, кричу й захлинаюся сльозами психічно неврівноваженої жінки. А він обережно рухається в мені аж доки я не стихаю. Тоді поступово нарощує темп і періодично поглинає мої губи своїми нестримними вустами...

Ми міняємо пози та ритм і здається вже не пам’ятаємо, що у людини є розум. Просто покірно заливаємо одне в одного тваринну хіть і бажання, що подарувала природа. Через кілька годин я сповзаю з нього на постіль і від такої солодкої муки майже не відчуваю тіла. А він торкається до моєї спини й посміхається в темряві згорілої свічі:

– Ти... Тільки ти можеш робити зі мною щось подібне. Не чекав, що воно може бути таким.

– Ти говориш про Кохання? – чомусь не можу наразі виглядати дурепою. Я лежу на животі, відвернувшись обличчям в інший бік, але відчуваю кожну Його клітинку.

– Так, моя повелителько. Дякую тобі! Тепер не гріх і померти...

– Анваре! Прошу тебе: перестань. Чому ти причепився до тієї смерті? Ну, хіба нам погано тут, серед життя на землі? Дивися, які ми буваємо неймовірні, – стрімко забираюсь я в його обійми й цілую у знівечену щоку та жахаюся думки, що кілька годин тому торкалася до молодого обличчя іншого.

РОЗДІЛ 11

ЕМІЛЬ

За вікном гарна зоряна ніч. Я лежу в ліжку один і пригадую її проникливі небесні очі та фантастично гнучке тіло. Красива дівчинка ця Ліза Хейсбі. А ще смішна! Невже вона не розуміє, що з перших хвилин спілкування я впізнав її, хоча ніколи раніше й не бачив?

Така в мене професія: знати все про тих, з ким працюватиму. І її паскудну матір я довго «водив» містом. Знімав на камеру її робочі зустрічі, занотовував цілодобовий графік. За невелику платню замовив у архітектора план маєтку. Люди за гроші продають ще й не таке!

А потім, наче випадково, тут на бульварі побачив ЇЇ. Дівчину, у котрої я відібрав матір і відразу зрозумів, що донька прийшла по мою душу. Цілеспрямоване дівчисько, мабуть, всі ці роки мріяло про помсту й готувалося до неї.

Чисто теоретично, як нормальна людина, я розумію її біль. І скоріше за все дитина навіть не знала про чорну душу і невиправні гріхи тієї гадини. А я всього лишень чистильник, та як пояснити це їй?

Чув, що дівчинка хворіла й була слабкою, але наразі перетворилася на прекрасну лебідку, що готова до бою зі мною... Так, з вуличними бешкетниками вона непогано б’ється. Але для мене – просто чарівне нерозумне дитя.

Благородно! Тоді якого біса ти відразу намагався затягнути її до ліжка? А я перевіряв. Вона ж бажає моєї смерті. Та поки вивчає й намагається залишатися в статусі інкогніто. До речі пристойно зіграла сирітку з передмістя та приплела опікуна. Я ж знаю від замовника, що опікун у неї геть інший. Це відомий паризький адвокат, що залишив основну діяльність заради виховання шустрої розбійниці. Звісно з такою у нього голова йде обертом щохвилини й тут уже не до юридичної практики.

Наразі я підсвідомо потираю щоку, котру Вона сьогодні поцілувала й ніяк не можу зрозуміти, чого я сам хочу від нашої зустрічі? Ясно, що ніякої загрози особисто мені Ліза не несе, але ж дівчинка намагатиметься вбити. Я чув про випадки, коли рідня не наймала кілера, а мстилася сама. Та подібна вендета ніколи не давала добрих результатів і несла родинам ще більші втрати. Це суха статистика професії, що схожа на математичний довідник.

А ще мені пора зриватися з цього місця. Я й так засидівся довше звичайного. Ніколи не залишався в одній точці понад три місяці. Та як побачив її, наче захворів на азарт і трішки вилетів зі стабільного графіка.

До речі сьогодні виконавець сповістив, що я можу забрати новенького паспорта. Щось він цього разу з іменем накрутив. Ну, який з мене Кордел Равшан? Та байдуже. Пройде кілька місяців і я стану кимось іншим.

А навіщо ж ти, дурний, представився Лізі справжнім ім’ям? О, тут усе просто! Побачивши таку красу, на душі промайнуло щось справжнє й забуте. Не таке, як до повій у готелях. Щось з далекого минулого. Як до пустелі, коли в мене була красива дівчина. Вона казала, що кохає. Але як тільки мене загребли на службу – майнула хвостом з якимось купцем до Греції й більше я її не бачив. Та власне й не хотів.

Дивний з мене людожер, правда? Я вмію цінувати почуття й вірність. А ще хочу зав’язати колись та створити нормальну просту родину. Там, де бігають діточки, а дружина – кохана і єдина... Так, все! Треба засинати, бо ще трішки мрій і почну для внуків імена обирати.

Ранок приніс робочі новини. Комп'ютер сповістив, що я повинен зустрітися з замовником та отримати інформацію для обробки. Тобто зав’язувати мені поки рано. Та й кошти, за роки байдикування пляжами, швидко розтанули. І чого я тусувався поза містом цілих три троки? Адже скільки ниточці не витися... А Ліза мене знайшла й ми тепер чи то добрі друзі, чи смертельні вороги? Це вже час покаже!

Я зайшов за паспортом, оцінив роботу та своє обличчя на документі й зазначив, що майстер не втратив своєї досконалості. Потім традиційно підхопив орендоване авто й поїхав на зустріч з клієнтом. Це виявилася дама. Спочатку я подумав, що вона бажає замовити зрадливого чоловіка та вже хотів відмовлятися. Але вона показала мені такі документи й фото, що замовлення в роботу я взяв.

Жінка була приватним детективом і добросовісно попрацювала над фактами злочинів одного серійного вбивці, котрому весь час таланило уникати правосуддя. Та вона нарила купу неспростовних доказів і отримала завдання знайти виконавця вироку. Звісно дамочка була посередником. Адже замовники не світять своїми обличчями перед кілером. Власне як і я не бажаю демонструвати їм свій фейс.

Теку з матеріалами я взяв, а також отримав аванс за роботу й відразу поїхав на правий берег Сени. Там на вулиці Фобур Сен-Дені на мене чекав орендодавець. Цього разу я обрав район, де присутній міжнаціональний колорит. Тут не вирізняють ні французів, ні китайців, ні африканців. А ще дуже зручно, що залізницею легко потрапити як до Німеччини чи Лондона, так і на Схід.

На підготовку мені дали шість днів. Дивне число, правда? Та я не з тих, хто сперечається через дрібниці. А от помічати їх та надавати вагомого значення дрібницям я люблю. Тому вивчив норов і звички цілі на папері та й поїхав роздивлятися його наживо.

Ця звірюка мала вигляд звичайної людини. Такий собі «професор-інтелігент». Гарне кучеряве волосся, борідка, окуляри. Темненький костюм та спокійні, майже ґречні манери. Він то сидів з газетою в кафе й попивав напій, то милувався берегами Сени й нічого протизаконного не робив. А коли розмовляв телефоном, я шалено хотів почути зміст, але для цього треба взяти відповідну апаратуру. Хоча навряд чи серед купи людей він з’ясовував тонкощі знущань над черговою жертвою.