Axolotl - Ідеальний рецепт, Axolotl

— Лоране…

— Просто знай, що в тебе є варіанти, — сказав він, і нарешті з’явилася легка тінь усмішки.

Жозефіна вдихнула і спробувала віджартуватися:

— Звучить так, ніби ти пропонуєш мені продати душу.

— Душу? Ні.

Він підійшов до стола, взяв у руки ніж і спокійно додав:

— Але ось конкурентам твоїм варто задуматися, чи вони не продають власні життя за зайві квадратні метри.

Вона ковтнула слину.

І, можливо, вперше задумалася, хто ж насправді стоїть перед нею.

Жозефіна намагалася сміятися, намагалася переконати себе, що Лоран просто грається з її уявою.

Але тоді вона подивилася йому в очі.

Темні, бездонні, спокійні.

Занадто спокійні.

Її серце дало збій.

— Лоране… — вона зробила крок назад, намагаючись підібрати правильні слова. — Ти ж… просто пожартував, так?

Він трохи нахилив голову, ніби оцінював її реакцію.

— Я завжди доводжу справу до кінця, якщо беруся за неї.

— Це… просто слова? Чи…

Він спокійно відклав ніж на стіл, але навіть цей рух змусив її серце забитися сильніше.

— Я бачу, що вони створюють тобі проблеми. Я можу це виправити.

Жозефіна ледь стримала нервовий смішок.

— Виправити?

— Так.

Його тон був таким же рівним, як і раніше, але тепер вона відчувала в ньому щось… небезпечне.

— Лоране… Ти ж не збираєшся… — Вона запнулася, тому що не знала, як правильно закінчити це речення.

Він дивився на неї.

Мовчав.

Нарешті Жозефіна видихнула і твердо сказала:

— Я не хочу, щоб хтось постраждав через мене.

Лоран не зрушив з місця.

— Це твій вибір.

Вона чекала, що він скаже ще щось. Що усміхнеться, махне рукою, запевнить її, що все це просто дурний жарт.

Але він просто розвернувся і продовжив роботу, як ні в чому не бувало.

І це лякало її ще більше.