Олексі Чупанськой - Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой

може дивитися з будь-якого вікна будь-якого будинку така вже у неї, у Відьми, здатність, і діти це розуміють. Але зазвичай у неї купа інших невідкладних справ, і вона вкрай рідко користується можливістю повитріщатися з вікна на сіру одноманіть їхнього району, отож шанси непомітно просочитися все-таки є, і це діти також знають.

* * *

Коли вони нарешті вирішують, що вже відбігли на безпечну відстань, блідий хлопчик бурмоче, я — щас, а тоді розвертається, розстібає ремінь штанів і пускає жовтуватий струмінь просто на асфальт перед під’їздом. При цьому його анітрохи не бентежить, що він це робить перед десятками вікон багатоповерхівки, а коли на балконі третього поверху помічає пенсіонера з кошлатими бровами, що димить цигаркою і вражено спостерігає за його діяльністю, блідий хлопчик, не припиняючи зосереджено відливати, підносить вгору руку і мовчки показує пенсіонеру дулю. При цьому він ще щось бурмоче і тричі спльовує на асфальт, але ані дівчинка з тріснутою губою, ні кульгавий хлопчик не можуть розібрати в тому бурмотінні жодного слова.

— Завжди так роблю після того, як благополучно вилугуюсь із таких історій, — трохи винувато каже блідий хлопчик, застібаючи штани. — Вважай, з дитинства звичка — знаю, що не красіво, але так треба, інакше наступного разу може й не пронести.

— Думаєш, вже пронесло? — дівчинка з тріснутою губою із цікавістю зазирає в його великі темні очі, які чорними вуглинами полискують на молочно-білому обличчі.

— Хочу думати, — супиться блідий хлопчик, — але ясно, що в такому ділі до кінця впевненим може бути тільки повний дурак або суїцидник, а серед нас, сподіваюся, ні перших, ні других поки що немає.

— Да, deus ex machina, — киває головою дівчинка з тріснутою губою, і її вимучене обличчя вперше, відколи вони надибали Карпа, прорізає несмілива усмішка.

— От бачиш, — і собі усміхається кульгавий хлопчик, — а ти казала, мусора — не люди.

— Ха! — пирхає дівчинка із тріснутою губою, протискуючись поміж іржавими гаражами. — І вкотре зло побиває зло!

— Але ж звідкіля вони, гади, узнали? — стурбовано супиться блідий хлопчик.

— Так ти ж сам казав, що у них Куратором той, як його... — морщить лоба кульгавий хлопчик, намагаючись згадати незвичне ім’я.

— Так, — різко вриває його блідий хлопчик, — запомни, я тобі нічого такого не казав, ти нічого не чув, і не треба лишній раз їхнього Куратора згадувать! Він, наче його морозить, мимоволі пересмикує плечима. — Бо бачиш, оно — сьогодні чуть під роздачу не попали, якби не мєнти...

— Не в мусорах діло, — перебиває його дівчинка з тріснутою губою, — я ж кажу, це чистісіньке deus ex machina, і нема тут чого спорить, а Куратор їхній, ким би він там не був, після цього може хіба що гамна собі на булку намазать і з’їсти вприкуску із чаєм. — Вона хитро підморгує обом хлопчикам, а тоді театрально розстібає болоньєву курточку, підсмикує вгору кінець светра з оленями, так що стає видно її блідий, вкритий сиротами живіт, і трохи відтягує резинку рейтузів, за якими видніються блакитні трусики з притороченою до них кишенькою, в якій матово чорніє надійно схований футляр.

— Фух, — полегшено сміється блідий хлопчик і жартома плескає дівчинку з тріснутою губою по оголеному животу. — Ги, теплий, — радісно констатує він температуру живота дівчинки, а потім серйозно додає: Молодець!

— А я вже думав, що ти той... але якось боявся спитати, бо даже не знаю, як би воно тоді було! — радісно белькоче кульгавий хлопчик, спостерігаючи, як дівчинка з тріснутою губою зручніше вмощує футляр у потаємній кишенці, ретельно заправляє рейтузи, опускає светр і застібає куртку.

— Ну да, тепер і справді їхній Куратор гамна наверне повну ложечку, ще й на кашу вистачить! — помітно повеселілий блідий хлопчик кілька разів на ходу енергійно підскакує і лише після того трохи заспокоюється.

— А знаєте, як я розпереживалась, коли той Валік чи Гєнич, — я їх завжди путаю, — почав до мене під светра лізти! — нервово сміється дівчинка з тріснутою губою.

— Руки йому попераламувать треба за таке! — супиться кульгавий хлопчик, поспіваючи за всіма.

— Попереламують, можеш не сумніваться, — впевнено киває блідий хлопчик, футболячи на ходу порожню пляшку з-під пива. — Я так думаю, що Карп у нас трошки калюжу із небом попутав, вони ж під Калістратом ходять, а той, видно, розвідав по своїх каналах про всю оцю історію з жеком і захотів чужими руками жар загребти, а Карп тоже, видно, думав, що він тут главний узбек, і рішив своєю кістлявою жопою на два стула сісти — щоб і Калістрату і мусорам, а мусора тоже не пальцем дєлані — я б, наприклад, фіг би з ними такі ігри затівав...

— Да, — підхоплює дівчинка з тріснутою губою, — ці упирі хитрі, зразу все викупили.

— Ага, — киває головою блідий хлопчик. — Тут так не можна, не ті ставки, щоб і тараканів коптить, і одночасно мух вялить...

— Стой, — дивується кульгавий хлопчик, коли вони проходять повз масивні корпуси недобудованої лікарні, — ти ж тільки що казав, щоб не згадувать їхнього Куратора, а тут сам постійно і згадуєш!

— Та-а, — безтурботно махає рукою блідий хлопчик, — похуй тепер на них і на їхнього Куратора — виїбали самі себе, шановні радіослухачі, до наступних зустрічей в ефірі нашої передачі «Історії приголомшливих фіаско хитрожопих обмудків».

Дівчинка з тріснутою губою і кульгавий хлопчик сміються, а блідий хлопчик продовжує:

— Нє, ну там яка історія. У Карпа ж сім’я церковників, десь вони там всі мутяться по своїй релігійній лінії і нормально так на хліб із маслом і на пару мерседесів полупають. Ну і ясно, що під мусорськими ходять, бо такі правила, так споконвіку заведено, і все всіх влаштовує. Але, як видно, в сім’ї не без урода, і понятно, що якраз Карп і є цим уродом. Його ж не раз і не двічі батя пробував у семінарію пристроїть, мов, потерпи пару років, а там уже легше буде, а потом ми тобі і приход, і церкву, і все, як положено, тільки відтруби там ці нещасні пару років. Ну,