Влад Вірт - Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт

Та хто взагалі здатен ним битися, якому монстру це під силу? Щоправда, майже одразу, мій погляд впав на Ведмедя. — Пардон, здорованю, був неправий, — цей точно зможе.

Акуратно поклавши титана на місце, повернувся до решти мечів. Дворучники відкинув одразу. Навичок володіння клинковою зброєю я не мав, а значить захиститися від удару противника, використовуючи дворучник, у мене не вийде. Тому доведеться взяти щит.

Що ж, тепер залишилося вибрати полуторник або одноручка. Взявши в праву руку полуторник провів декілька взмахів і поклав на місце. Усе одно занадто довгий і незручний для мене клинок.

Перепробувавши десь із десяток одноручних мечів, зупинив свій вибір на короткому, сімдесяти сантиметровому аналогу римського гладіса. Зробивши кілька випадів, зрозумів, що якось завдати удару зможу.

Озирнувшись наостанок, помічаю крихітне руків'я, що визирає з-під наваленої купи залізяк. Розгрібаю завал і знаходжу невеликий кинджал у піхвах. Дістаю, перевіряю балансування і задоволено посміхаюся, схоже, дистанційна зброя в мене все-таки буде.

Потім вирішив пошукати поглядом колону зі щитами. Так, ліворуч знаходяться списи, праворуч — молоти, а що в нас за ними — сокири та бойові коси. Починаю рухатися в сторону списів, ага, ось і колона з щитами.

Ростовий відпадає, не по моїх силах його утримувати, он є менший, круглий і металевий, при цьому досить великий, щоби повністю захистити тулуб. Так, спробуємо взяти його в руку. Важкий, зараза, явно розрахований не на мене. Та що ж тут за люди живуть? Я, хоч на фізичну силу не скаржуся, але довго в руці такий точно не втримаю.

Переводжу погляд на інші щити. Так, ще є металеві, щоправда, зовсім невеликого розміру, схожі на баклери, а он там за колоною вже лежать дерев’яні із металевими вставками.

Мені сподобався щит зі сталевою маківкою по центру, металевими вставками й окантовкою по краях, а також підлокітником у внутрішній частині. Не довго думаючи, беру його в руки, зручно сидить, спасибі підлокітнику. І вага відповідна. Я цілком здатний тривалий час утримувати його в руці.

Задоволений вибором, вирішив повернутися до своїх новоспечених друзів. Ведмідь говорив про тренування, що ж саме час познайомитися з азами володіння цією зброєю.

Окинувши поглядом арену, я чомусь не побачив ні Алію, ні Ведмедя. Проте помітив, як Леворд кивнув одному з офіцерів. Той стояв біля самого краю трибуни, у місці, що впритул прилягало до скелі, на якій була висічена ще одна мозаїка символів, щоправда, уже без тексту.

Офіцер неспішно приклав руку до самого верхнього символу, і стулки воріт почали повільно відчинятися. А в мене з’явилося недобре передчуття, яке лише посилилося, коли з темряви печери почав доноситися хутко наростаючий скрекіт.