Степан Дідик - Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик

Та допомога не знадобилась. На столі вже стояли три тарілки зі сніданками, накриті кришечками. Сніжана Петрівна саме ставила в центр столу поруч з бутербродами, кавник.

– О добре, що не застигло все. Мийте руки та прошу до столу, – сказала Сніжана Петрівна намазуючи бутерброди.

– Несподівано, – сказав Сергій уплітаючи яєчню. – І незвично бачити тебе на кухні, мамо.

– А яєчна яка смачна, – додала Катя.

– Солити треба олію, як закипить, і якщо ми про глазуню, то треба накривати кришкою. А взагалі яєчню складно зробити якоюсь особливою. Та в тебе, доню, виходило.

– Ага, – з набитим ротом продовжив Сергій, – я вже звик, що сіль має скреготати на зубах.

Всі засміялись. Катя сказала:

– Ну почалось. Це мені замість того щоб сказати спасибі? От будете самі готувати, раз так.

– І дякую, – посерйознішала Сніжана Петрівна, – і готувати буду сама, у вас і без цього клопоту достатньо, а мені за радість.

– До речі про роботу. Я днями бачив Геннадія Васильовича, в нього своє таксі, ну той, що служив разом з батьком, так от, він пропонує мені працювати в нього таксистом. – Сергій відпив кави, – Ууу, а що це за кава, така?

– Звичайна, – відповідала мама, – просто з корицею. Так, а як же СТО, тобі наче там подобалось?

– СТО вдень, таксі ввечері, до півночі. Там гнучкий графік, а гроші потрібні. Все одно я ввечері тиняюсь без діла.

– Я дивлюсь, ви тут всі такі ділові, – сказала Катя і відпила кави, – а, кава й справді смачнюча, тож тоді і я спробую відновитись у будинку похилого віку. Якщо ви, мамо, впораєтесь, звісно.

Сніжана Петрівна аж руками замахала, наче демонструючи, що впорається:

– Звісно, аякже. Тим більше там за тобою всі сумують.