Олена Гриб - Справа орхідеї, Олена Гриб

6

 

В обличчя вдарив потік теплої, аж гарячої води. Безжальний ляпас змусив очі, що запливли від спеки, розплющитись.

– У такому місці ти хотів би жити, писако? – Поліцейський нависав, загороджуючи і краєвид, і вітер, натомість утворюючи тінь. – Гідність, стриманість, елегантність… І гроші, яких не одержиш чесним шляхом. Чи ти думаєш, що якщо фабрикант дає достатньо, щоб працівники не здохли з голоду, то все чудово і справедливо? Думаєш?!

Саєн похитав головою, сам не розуміючи, чи погоджується він, чи заперечує. Блиск сонця на хромованих деталях сліпив, висока жовта будівля за спиною поліцейського здавалась оточеною туманом, і лише зелень навколо неї була до неможливості яскравою та чіткою, ніби вона тут головна і готувалася поглинути все навколо.

– Які дороги, га? Як намальовані! А ліхтарі? Вечір, негода, а вони світять, уявляєш? Вітер розбив? Не біда, не треба чекати на заміну п’ять років. Чистота? Як у спальні моєї бабусі! Тобі це місце теж як казка, населена прекрасними принцесами та мудрими королями?

– Як розплідник гримучих змій, – прошепотів Саєн. – Як гніздо скорпіонів. Як…

– А, то ти з тих, хто не мріяв, а планував сюди потрапити, та не вдався ні пикою, ні гаманцем? – обірвав поліцейський.

Він відступив, дозволивши безжальному сонцю засліпити весь світ. Саєн відсахнувся, прикрив обличчя руками. Його знову нудило, але він боявся показувати свою вразливість. Хоча… Куди ще більше?

– Я обертався в різних колах, – прохрипів Саєн і впіймав ротом пісок, принесений вітром. – Кх. Кх… Цей світ – як криве дзеркало, він відображає неправду.

– А Морл марив ним. Він міг би тут влаштуватись, як гадаєш? Молодий, вродливий, безпринципний. Вільний… Йому б обкрутити якусь вдову і жити як принцу! А він вибрав незаміжню дівчину. Каміта Дано. Не коле серце? Точно? Її прізвище ні про що тобі не каже? Як зручно… Заздрю, писако, з твоєю вибірковою пам’яттю легко жити! Каміта була настільки далека від Морла, що навіть її батько не вважав ці залицяння проблемою. Коли до тебе лащиться бездомна кішка, ти можеш штовхнути її, а можеш кинути їй недоїдки. У будь-якому разі, ти ж не візьмеш її за дружину?

Всередині Саєна щось обірвалося. Поліцейський мимоволі озвучив його таємну мрію. Піднятися на вершину, досягти всього й одного разу витягти з бруду ідеальну дівчину, що буде вдячна до смерті і полюбить як ніхто і ніколи не любив…

Поки що з мрії Саєн бачив лише бруд.

– Морл подарував орхідею, – вів далі поліцейський. – Гордо проніс її тією доріжкою, – він показав на широку бруковану дорогу за розсувними воротами, – і вручив іменинниці. Вона зраділа, взяла подарунок із вдячністю і запросила Морла залишитися. Наказала слугам допомогти йому з одягом і цілий вечір усміхалася. Через день вона виїхала б із країни на все літо, а восени вийшла б заміж за банкіра. Це важливо, писако! Морл знайшов єдину дівчину в місті, якій було діло до чиїхось нерозділених почуттів, і єдиного батька дівчини, який вважав Морла нижчим за бруд під ногами і не звертав уваги на його настирливість.

– Дівчина мертва?

– Яка здогадливість! Дівчині розповіли, скільки життів забрала її орхідея, і дівчина повечеряла смертельним питвом. Кажуть, так нервувала, що переплутала настоянку для суглобів на отруйних ягодах із заспокійливим. Кажуть. А вранці знаєш що було?

– Що?

Саєна запхали на розпечене сидіння. Двері зачинилися, заревів мотор, гаряче повітря в’їлося в легені як окріп.

Його все ж таки знудило на старий брудний килимок. Викрадач глянув на це і сплюнув у вікно, але не зупинився, а навпаки, збільшив швидкість, перестав пригальмовувати на поворотах.

– Які всі ніжні, – бурмотів, тримаючи кермо однією рукою, а іншою шарячи по сусідньому сидінню в пошуках саморобної сигарети. – Які нещасні… А поки не припече – герої!

Закурити йому не вдалося. На одній із поганих ділянок дороги машину струснуло, і сигарета впала під ноги. Це озлобило поліцейського ще більше.

– Витрись! – Він кинув Саєну брудну хустинку. – Вмийся! – Фляжка з водою ледь не проломила бранцю череп. – Від тебе смердить як від смітника. Не звик до такого, чистенький хлопчику? Брудниш папери, а не рученята?!

Крізь відчинене вікно повіяло прохолодою. Здається, повітря стало вологішим, у ньому з’явилися запахи якихось хімічних речовин та диму.

«Річка», – здогадався Саєн.

Наближалися прибережні робочі райони, де жив Пієр Морл. І он там, на перехресті між пивною, бакалією, перукарнею і неохайним житловим будинком трапилося… трапилося…

Він не міг вимовити це слово навіть подумки. Донедавна міг, а тепер воно звучало як фінальний акорд не лише історії орхідеї, а й історії Саєна. Тут усе скінчиться. Звідси таксі не поїде до чергового пункту призначення. Поліцейський ухвалить рішення на цих вузьких загиджених вуличках.

– Хм… – Автомобіль зменшив швидкість, проте не зупинився, а поїхав вздовж брудного, заваленого сміттям тротуару. – Треба було почати з нетрів. Але що є, те є. Використовуй уяву, писако! Отже, рано-вранці з річки неподалік дістали тіло давно мертвої Шаси Дарлон. За годину Румел Крейл вирушив до Пієра Морла з незрозумілою метою. Крейла зустріла рушниця його дочки в руках Морла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍