Вікторія Франко - Обираю тебе, Вікторія Франко

— Чому ти не зупинив мене? Чому не сказав, що я роблю помилку? — викрикнула йому в обличчя, перебуваючи на межі відчаю. — Чому не порадив, щоб я спробувала поборотися за себе? Адже міг. Я не бажаю йти. Хочу жити. Чуєш мене?!

— Єво, тобі комфортніше звинувачувати у своїх помилках мене, аніж взяти на себе відповідальність за неправильність прийнятих тобою рішень? — з натиском відповів юнак, вмить поставивши мене на місце. — Рада дає другий шанс лише тим, хто обирає себе і палко бореться за своє життя. А що зробила ти? Здалася. У цій ситуації постає логічне питання — чи заслуговувала ти на свій перший шанс? Якось так…

Засмучено похнюпивши носа, я більше нічого не казала. Лише поспіхом стерла сльози, що вкотре за день хлинули з очей. Тільки зараз чітко усвідомила наскільки сильно я помилилася у своїх діях. Розчинившись в повітрі, Янгол мовчки зник, залишивши мене наодинці. А я знесилено лягла на ліжко і на повторі прокручувала в голові його слова, аж поки не заснула. Розуміла, що хлопець мав рацію. Я сама була в усьому винна. Зовсім не боролася за себе. Не зробила анінайменшої спроби вилікуватися. Марнувала свій дорогоцінний час на те, щоб відштовхнути чоловіка та применшити його біль. Зрештою все одно зробила Адамові боляче, а себе загнала на край прірви.