Страшні оповідання на ніч - Леся, Страшні оповідання на ніч

– Леся! Леся!

Однак у відповідь нічого не сталося – Леся не озвалася.

– Леся! – трохи голосніше проскрипів Богдан.

З глибини першого поверху почулися кроки, після чого з одного з дверних прорізів з'явилося світло ліхтарика, за яким вже була поява нашої подруги.

– Це ви! – здивовано звернулася до нас Леся, – Я думала, що в мене вже дах починає їхати. Що вам?

– Ми прийшли поцікавитися, як у тебе справи, – сказав Богдан. – Чи скоро ти повернешся до нас?

– Як це мило… Ну як закінчу… Тут кімнат більше, аніж мені здавалося – відповіла Леся, і, подивившись на годинник, здивувалася – Ого, вже майже година ночі. Якщо допоможете, то впораємося швидше – я ще на горище не заходила. Поки що винесла ось сюди дещо цікавого для вас з підвалу.

Леся вказала на підлогу, куди акуратно склала перев'язані стоси газет, що ми бачили вчора, а також із десяток інших дрібних сувенірів.

– За годину, може й менше, впораємося вчотирьох, – продовжила Леся.

– Давай краще ти вийдеш, переночуєш із нами, і вранці повернемося сюди усі разом – запропонував їй Богдан.

– Ні, тут справді тільки горище залишилося, так що як не хочете, то можете йти – я повернуся як закінчу. Можете з собою все це забрати, щоб мені самій не тягнути.

Вона знову вказала на речі, які витягла з підвалу.

– Ну, ми тоді спати пішли, – сказав Назар, піднімаючи газети, – Багаття гасити не будемо, щоб тобі орієнтир був.

Так ми й повернулися назад до табору без Лесі з повними руками здобичі, яку склали біля наших рюкзаків.

– Вранці вже разом вивчатимемо – сказав Богдан. – Давайте підкинемо дров, щоб багаття ще горіло до приходу Лесі; можна і окремий пакет з їжею залишити, щоб поїла хоча б, і підемо вже в намет.

Ми підготували все як запропонував Богдан і забралися до наших спальників у наметі. Годинник показував вже початок другої ночі, коли я востаннє глянув на нього. Леся начебто й заспокоїла мене своєю відповіддю, проте те дрібне погане відчуття, з яким я сидів ще годину тому, ніяк в мені не згасало. Через нього я ще довго повертався з боку на бік, поки остаточно не провалився в сон.

***

Нормально поспати мені не вдалося. Я не пам'ятаю, що саме мені снилося в той момент, але від чогось я різко сіпнувся і розплющив очі. Мій сон одразу ж як рукою зняло. У наметі було темно, проте, навіть ще остаточно не прийшовши до тями я зумів розрізнити шепіт Богдана:

– Агов, не спиш? – Запитав той.

– Вже ні – озвався я.

– Леся, здається, не прийшла – почувся мені голос із темряви.

– Як? – не одразу дійшло до мене. – А де вона?

Я акуратно виліз із спальника, підповз до виходу, розстібнув намет і озирнувся. Вже практично світало, залишалося буквально півгодини до перших сонячних променів і крику місцевих півнів. Я звернув увагу на обстановку в таборі – багаття згасло, вугілля давно зотліло, поруч так і залишився лежати недоторканим пакет з їжею для Лесі. Намет у дівчаток був закритий, так що теоретично Леся могла б бути там, проте тут же я звернув увагу на будинок – у вікні першого поверху виразно було видно світло ліхтарика. Воно був нерухомим.

– Там у вікні світло горить – сказав я Богданові.

– Так, воно там уже з годину горить – відповів Бодя.

– А ти звідки знаєш? – поцікавився я.

– Я вночі практично не спав, – почав Богдан – Так що ніч провів я швидше в напівсні. А ось годину тому виходив із намету в туалет, дивлюся – світло горить і не рухається. Залишилася там, чи що – а світло ввімкнула, щоб не так страшно було.

Я промовчав. Припущення, на перший погляд, переконливе здавалося мені малоймовірним і дурним.

– Не знаю, загалом – у голосі Богдана чулося збудження. Він явно теж не вірив у своє припущення, – Давай будити інших, та ходімо подивимось. Назар!

Богдан потрусив Назара за плече. Я ж вийшов на вулицю, потягнувся, і пошурхотів пальцями по намету дівчаток. Через деякий час у наметі почувся рух, потім розстібнулася блискавка і з намету виглянуло заспане обличчя Мар'яни:

– Доброго ранку! А Леся вже з вами? А то в наметі надто вільно.

– У тому й річ – сказав я задумливо, – Лесі не було з нами в таборі вночі. Зважаючи на все, вона все ще залишилася в будинку. Он, подивіться.

Я вказав пальцем на будинок, куди одразу обернулися всі п’ять пар наших очей.

– Це її ліхтарик? – запитала Марина. – То вона там? Чи що?

– Щось якось боязко все це, – схвильовано сказала Мар'яна.

Я повністю поділяв думку Мар'яни, а тому не знайшов інших слів:

– Так, увага ... Збирайтеся усі, підемо в будинок – сказав я, – Щось тут справді не так.

Як би всі не цуралися вчорашнім та позавчорашнім вечором цього проклятого місця, зараз ніхто не став заперечувати моєму наказу і без зайвих слів почали збиратися. Всі розуміли, що, можливо, зараз ми знаходимося на порозі просто неймовірно поганих новин.