Вайлет Альвіно - Обіцянка, Вайлет Альвіно

Розділ 4.2

Прокинулася раптово...як поштовх...

Відкрила очі й побачила буквально в декількох сантиметрах від мого обличчя, лице друга...

Він завмер, наче його піймали на гарячому...і я завмерла, наче піймали мене...

А потім я зробила, те що вже сьогодні робила багато разів...тільки цього разу все було яскравіше...

Губи цілували напористо, жадано хапаючи ласку, що дарував мені він...

Ми цілувалися наче скажені. В якийсь момент, він просто перехопив мене й посадив на себе, задираючи весільню сукню майже до самого поясу. Але чомусь ні я, ні він... все ще не були готові перейти цю межу... Зробити останній крок... ніби це могло щось безповоротно змінити.

В якийсь момент поцілунок перервався, а ми обоє важко дихали при цьому не відриваючи погляду один від одного...

- Ходімо спати...? - тихо сказав Саша.

- Мг..., - злегка кивнула я, намагаючись заспокоїти свої розбурхані почуття.

Друг дефіс чоловік допоміг мені злізти з нього й сам став на ноги. Дивитися на нього було ніяково.

Я знала куди ми зараз мали йти... і він знав... спальня була одна... І ліжко одне... Тож все закономірно...

Ми мовчки йшли до спальні один за одним... Так само мовчки зайшли в кімнату... І розійшлися по різні боки ліжка відвернувшись один від одного...

Шурхіт одягу лише більше додав напруження всій цій ситуації...

А ще у мене виникла проблема. Замок на сукні не піддавався. Я змогла розстебнути його десь до середини, а далі ніяк. Напевно тканину зажувало. А це означало одне...

- Кмх... допоможи мені, будь ласка... замок заїло..., - я повернулася до нього і зустрілася зі скептичним поглядом. - Що?

- Справді заїло? Чи ти зі мною заграєш? - Це ще хто тут з ким загравав?!

- Та кажу ж заїло! І взагалі, як ти можеш бути про мене такої думки? - відвернулася до нього спиною підставляючи йому замок. Насправді була така думка розіграти щось подібне, але я не наважилася. Зате доля зробила це за мене.

Я не чула як він підійшов, лише відчула на свою плечі ледве помітний подих.

Здригнулася...і завмерла, наче хто закляття нерухомості наклав.

- Хм...й справді заїло...

- Я ж казала!

- Зараз допоможу...

Трохи незграбно видер ткану із замка, а потім повільно ніби знущаючись почав розстібати сукню, при цьому просто жахливо, нестерпно близько, катастрофічно збуджуючи стояв позаду мене, торкаючись своїм подихом моєї оголеної шкіри... Я знала, що сьогодні було не правильно переходити цю межу... Варто було спочатку все обговорити, домовитись  хоча б про щось... Та мої сили були на межі...

А коли його губи торкнулися моєї оголеної спини - гальма остаточно відмовили.

- Ах..., - я відкинула голову йому на плече, - це може бути помилка, - сказала, хоч і сама в це не вірила зараз.

- Навряд більша ніж наше одруження, - відповів він з придихом. - Давай просто спробуємо?

Після цього слів не було...

А була шлюбна ніч, - одна з найкращих ночей у моєму житті...а може й найкраща...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍