туркменська казка - Алдаркосе, дев та лисиця, туркменська казка

Був собі дуже давно один бідняк, звали його Алдаркосе. От і каже він своїй дружині:

– Піду я, жінко, пошукаю роботи.

Та й пішов аж ген-ген далеко від домівки. Коли це назустріч йому дев. Привітався Алдаркосе, а дев йому й каже:

– Щастя твоє, безбородий, що ти привітався до мене, бо інакше я тебе відразу розірвав би. А тепер вибирай: будемо боротися чи стріляти один в одного?

– Хай твій батько стріляє, дев-ага. Краще боротися!

– То й почнімо, коли так. Але, скажу я тобі, що ти недобре подумав.

– Дев-ага, то, може, поміряємося силою якось інакше? Навіщо нам боротися та вбивати один одного!

– Гаразд,–каже дев,– але як?

– А так, дев-ага: хай кожен із нас візьме жменю піску та й вичавить з нього олію. Хто зуміє це зробити – той і дужчий.

Пристав дев на таке. Тоді Алдаркосе зарив нишком у пісок куряче яйце й каже:

– Починай, дев-ага, твоя черга.

Узяв дев жменю піску, стиснув раз – нічого не вичавив, удруге – знов нічого. Утретє вже щосили давить, та тільки дарма. Засмутився дев і каже:

– Що ж, тепер твоя черга настала. Покажи свою силу.

Алдаркосе набрав жменю піску в одному місці – нічого не вичавив, ухопив другу жменю – знов нічого, а втретє гребонув пісок разом з яйцем та як стиснув– жовток і потік по пальцях.

Побачив це дев перелякався.

– Бачу я,– каже,– що ти, безбородий, дужий. Давай заприятелюємо.

– Що ж,– ніби знехотя відповідає Алдаркосе,– давай.

Запрошує дев Алдаркосе додому, а той і каже:

– Гаразд, ходімо!

Та й ідуть – Алдаркосе перший, а дев за ним.

Привів його дев до своєї домівки, почастував, як гостя, а жінці розповів, який дужий цей Алдаркосе.

Настав час відпочивати. Постелили для Алдаркосе в кімнаті для гостей, той ліг, але прислухається, що дев говорить жінці. А той так перелякався, що вирішив будь-як спекатися гостя. Ото й каже жінці:

– Від цього безбородого тільки лиха можна чекати. Краще я, поки він спить, привалю його уламком скелі.

Почув Алдаркосе та й пересунувся в інший куток. А дев приніс уламок скелі, звалив його на постіль Алдаркосе та й хвалиться жінці:

– Тепер можна не боятися безбородого, бо його душа вже десь у пеклі.

Уранці виходить Алдаркосе та й каже девові:

– Друже, чим це ти накрив мене вночі? Дуже добре зробив, бо я, мабуть, замерз би від холоду.

Посідали вони снідати, Алдаркосе й каже:

– Тепер я, друже, піду додому, бо без мене вся худоба розбредеться.

Насипав дев хутенько величезний дзбан золота й поставив його перед Алдаркосе:

– Йди, друже, йди, дякую, що провідав нас.

Алдаркосе побачив, що не зможе підняти дзбан, і каже.

– У нас, людей, вважається за сором, коли господар не донесе ноші гостя до його хати.

Підхопив він дзбан під руку й підтюпцем поніс до

хати Алдаркосе. Запросив той дева в хату, а сам вийшов надвір та й думає, як би мерщій спекатися такого гостя.

– Жінко,– звелів Алдаркосе,– я рубатиму дрова й запитаю тебе, чи ти приготувала вечерю, а ти відповідай: «Вже два місяці, як ти з дому пішов, а лишив нам усього двох девів. Ми їх давно з'їли. А ти прийшов і привів тільки одного. Та вже гаразд, забий його, і я щось швиденько приготую».

Дружина Алдаркосе так і вчинила. Як почув дев цю розмову, відразу ж пригадав приказку: «Боягуз той, хто повільно втікає». І тільки п'ятами накивав.

А дев біг, біг, поки не стрілася йому лисиця.

– Ой, друже, куди це ти так поспішаєш? – запитала вона.

Дев і розповів їй усю пригоду.

– Гай-гай,– посміхнулася лисиця,– та це ж Алдаркосе. Він обдурив тебе, у нього нема ніякої сили.

Лисиця стала вмовляти дева повернутися назад, а той ніяк не йняв їй віри.

Тоді лисиці урвався терпець, і вона промовила:

– Якщо ти не віриш, то накинь мені на шию зашморг і веди до Алдаркосе. Якщо я збрехала, то розірвеш мене і з'їси.

Погодився дев, накинув лисиці на шию мотузок, та й ідуть.

Алдаркосе ж, як побачив їх, то, піднявши батога, зарепетував щосили:

– Ага, це ти, лисице триклятуща! Твій батько заборгував мені трьох девів. Скільки років минуло, як він помер, а ти оце тільки надумала віддати борг та й ведеш одного-однісінького! Іди лишень сюди, я тобі кістки потрощу!

Дев, почувши погрози Алдаркосе, налякався ще дужче й подумав: «То ця підступна лисиця веде мене до безбородого, щоб віддати борг». Та ну тікати і лисицю потягнув волоком.