С.Міхалков - Троє поросят

Якщо і є в літературі казки, на яких виросло одразу декілька дитячих поколінь, то це – «Троє поросят». Повчальний твір Сергія Міхалкова добре відомий більшості дітей. Він розповідає, наскільки важливо старанно працювати, не витрачати час на байдикування та пустощі, відповідально відноситись до справи. Адже від уважності та працьовитості часто залежить виживання в жорстокому світі.

У нас ви зможете скачати казку «Троє поросят» Сергія Міхалкова безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в будь-якому форматі: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).

Троє поросят змалку любили гратися. Вони обожнювали веселощі та відпочинок на природі. Разом брати подорожували, відвідуючи незвичні для них місця. Вони ніколи не покидали одне одного, адже знали, яка небезпека підстерігає їх довкола.

Якось перед поросятами виникло завдання: збудувати будиночки, які зможуть захистити їх від загрози. Двоє братиків звели прості домівки, використовуючи для цього лише гілки та солому. Однак третє порося поставилось до роботи більш серйозно. Воно не полінувалось і побудувало свій будиночок з міцної цегли.

Час перевірити домівки трьох братиків настав з приходом злого вовка. Зголоднілий хижак вирішив поласувати ніжним поросячим м’ясом, проте, чи вдалось йому зруйнувати будиночки? Дізнайтесь про майбутнє нерозлучних братиків, почавши читати онлайн казку «Троє поросят» Сергія Міхалкова українською мовою.

Народна казка “Троє поросят” для дітлахів.

Були собі на світі троє поросят. Троє братів. Всі однакові на зріст, кругленькі, рожеві, з однаковими веселими хвостиками. Навіть імення в них були схожі. Звали поросят: Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф. Все літо вони перекидалися в зеленій траві, грілися на сонечку, ніжилися в калюжах. Та ось надійшла осінь. Сонце вже не так добре припікало, сиві хмари тягли над пожовклим лісом. – Пора нам подумати про зиму, – сказав якось Наф-Наф своїм братам, прокинувшись рано-вранці. – Я вже тремчу від холоду. Ми можемо застудитись. Треба нам збудувати будинок і зимувати разом під одним теплим дахом. Але його братам не хотілося братись за роботу. Куди приємніше останніми літніми днями гуляти й стрибати по лузі, аніж рити землю і тягати каміння. – Встигнемо! До зими ще далеко. Ми ще погуляємо, – сказав Ніф-Ніф і перекинувся через голову. – Коли треба буде, я сам собі збудую дім, – сказав Нуф-Нуф і ліг у калюжу. – І я так само, – додав Ніф-Ніф. – Ну, як собі хочете. Тоді я сам один будуватиму собі дім, – сказав Наф-Наф. – На вас не чекатиму. З кожним днем все холоднішало і холоднішало. Але Ніф-Ніф та Нуф-Нуф не поспішали. Вони й думати не хотіли про роботу. Вони байдикували з ранку до вечора. Тільки те й робили, що гралися у свої поросячі ігри, стрибали й перекидалися. – Сьогодні ми ще погуляємо, – казали вони, – а завтра зранку візьмемось до діла. Але й наступного дня вони казали те ж саме. І тільки тоді, коли велика калюжа край дороги стала щоранку вкриватися тоненькою корочкою льоду, ліниві брати сгодилися нарешті працювати. Ніф-Ніф зметикував, що найшвидше і найпростіше збудувати будинок з соломи. Ні з ким не порадившись, він так і зробив. Вже до вечора його хатка була готова. Ніф-Ніф поклав на стріху останню соломину і, дуже задоволений своєю хаткою, весело заспівав: Хоч півсвіту обійти. Обійти, обійти, Кращу хатку не знайти, Не знайти, не знайти! Наспівуючи цю пісеньку, він пішов до Нуф-Нуфа. Нуф-Нуф неподалік теж будував собі хатку. Він намагався якнайшвидше покінчити з цією нудною й нецікавою справою. Спочатку, так само як і брат, він хотів збудувати собі хатку з соломи. Але потім вирішив, що в такій хаті взимку буде дуже холодно. Хата буде міцніша й тепліша, якщо її збудувати з гілок і тонких лозинок. Так він і зробив. Він забив у землю кілки, заплів їх лозинами, на покрівлю навалив сухого листя, і до вечора будинок був готовий. Нуф-Нуф з гордістю обійшов його кілька разів навколо і заспівав: А у мене гарний дім, Добрий дім, теплий дім! Не злякають дощ і грім, Дош, і грім, дощ і грім! Не встиг він закінчити пісеньку, як з-за кущів вибіг Ніф-Ніф. – Ну, ось і твій будинок готовий! – сказав Ніф-Ніф братові. –Я ж казав, що ми й самі впораємось із цим ділом! Тепер ми вільні і можемо робити все, що нам схочеться! – Ходімо до Наф-Нафа і подивимось, який він собі побудував будиночок! – сказав Нуф-Нуф. – Щось давно ми його не бачили! – Ходімо, – згодився Ніф-Ніф. І обидва брати, дуже задоволені тим, що їм вже не треба ні про що турбуватись, зникли за кущами. Наф-Наф ось уже кілька днів займався будівництвом. Він натягав каміння, намісив глини і тепер, не поспішаючи, будував собі надійний, міцний будинок, де можна було б сховатись од вітру, дощу й морозу. Він зробив у будинку важкі дубові двері з засувом, щоб вовк із сусіднього лісу не міг до нього залізти. Ніф-Ніф і Нуф-Нуф застали брата за роботою. – Що ти будуєш? – в один голос вигукнули здивовані Ніф-Ніф та Нуф-Нуф. – Що це, будинок для поросяти чи фортеця?! – Будинок для поросяти повинен бути фортецею! – спокійно відповів Наф-Наф, не кидаючи роботи. – Чи не збираєшся ти з кимось воювати? – весело хрокнув Ніф-Ніф і підморгнув Нуф-Нуфові. І обидва брати так розвеселилися, що їх верещання та хрокання розляглися на весь лужок. А Наф-Наф, незважаючи ні на що, і далі мурував собі стіну свого будинку, мугикаючи під ніс пісеньку: Я, звичайно, не дурний, Не дурний, не дурний! Дім будую кам'яний, Кам'яний, кам'яний! Тут мене страшний хижак, Злий хижак, злий хижак Не дістане вже ніяк, Аж ніяк, аж ніяк! – Про якого це він хижака? – спитав Ніф-Ніф у Нуф-Нуфа. – Це я про вовка! – відповів Наф-Наф і поклав ще один камінь. – Бач, як він боїться вовка! – сказав Ніф-Ніф. – Він боїться, що його з'їдять! – додав Нуф-Нуф. І брати ще дужче розвеселились. – Які тут можуть бути вовки? – сказав Ніф-Ніф. – Ніяких вовків нема! Він просто боягуз! – додав Нуф-Нуф. І обидва почали пританцьовувати і співати: Не страшний нам сірий вовк, Сірий вовк, сірий вовк! Де він ходить, дурень вовк, Сивий вовк, хижий вовк? Вони хотіли подражнити Наф-Нафа, але той навіть не оглянувся. – Ходім, Нуф-Нуфе, – сказав тоді Ніф-Ніф. – Нам тут нема чого робити! І два хоробрі братики пішли гуляти. Дорогою вони співали й танцювали, а коли ввійшли у ліс, то так розшумілися, що розбудили вовка, який спав під сосною. – Що за шум? – незадоволено пробуркотів злий і голодний вовк і поскакав до того місця, звідки лунали вереск і хрокання двох маленьких дурних поросяток. – Ну, які тут можуть бути вовки! – казав у цей час Ніф-Ніф, який вовків бачив тільки на малюнках. – Ось ми як схопимо його за ніс, то знатиме! – додав Нуф-Нуф, який теж ніколи не бачив живого вовка. – Повалимо, та ще й зв'яжемо, та ще й ногою отак, отак! – розхвастався Ніф-Ніф і показав, як вони розправлятимуться з вовком. І брати знову розвеселилися і заспівали: Не страшний нам сірий вовк, Сірий вовк, сірий вовк! Де він ходить, дурень вовк, Сивий вовк, хижий вовк? І раптом вони побачили справжнього живого вовка! Він стояв за великим деревом, і в нього був такий страшний вигляд, такі злі очі і така зубата паща, що в Ніф-Ніфа і Нуф-Нуфа по спинках перебіг дрож і тонкі хвостики дрібно-дрібно затремтіли. Бідні поросятка не могли навіть поворухнутися від жаху. Вовк приготувався до стрибка, клацнув зубами, моргнув правим оком, але поросята раптом схаменулись і зі страшним вереском кинулися навтіки. Ніколи ще їм не доводилось так швидко бігати! Здіймаючи хмари куряви, вони бігли кожен до свого будинку, аж п'яти мигтіли! Ніф-Ніф перший добіг до своєї солом'яної хатки і ледве встиг хряснути дверима перед самим носом вовка. – Зараз же відімкни двері! – прогарчав вовк. – А то я їх виламаю! – Ні! – хрокнув Ніф-Ніф. – Я не відімкну! За дверима чути було дихання страшного звіра. – Зараз же відімкни двері! – прогарчав знову вовк. – А то я так дмухну, що весь твій дім розлетиться! Але Ніф-Ніф від страху нічого вже