С.Міхалков - Троє поросят

не міг відповісти. Тоді вовк почав дмухати: «Х-х-х-у-у-у!» Зі стріхи хатки злітали соломинки, стіни її тряслися. Вовк ще раз набрав повні груди повітря і дмухнув удруге: «Х-х-х-у-у-у!» Коли вовк дмухнув утретє, хатка розлетілася на всі боки, начебто на неї налетів ураган. Вовк клацнув зубами перед самим п'ятачком маленького поросяти. Але Ніф-Ніф спритно вислизнув і кинувся тікати. За хвилину він був уже біля дверей Нуф-Нуфа. Ледве встигли брати замкнутися, як почули голос вовка: – Ну, тепер я з'їм вас обох! Ніф-Ніф та Нуф-Нуф злякано глянули один на одного. Але вовк дуже стомився, і тому він вирішив схитрувати. – Я передумав! – сказав він так голосно, щоб його почули в хатці. – Я не їстиму цих худорлявих поросят. Я краще піду додому! – Ти чув? – спитав Ніф-Ніф брата. – Він сказав, що не їстиме нас! Ми худорляві! – Це дуже добре! – сказав Нуф-Нуф і одразу перестав тремтіти. Братам стало весело, і вони заспівали, наче нічого й не було: Не страшний нам сірий вовк, Сірий вовк, сірий вовк! Де він ходить, дурень вовк, Сивий вовк, хижий вовк? А вовк і не думав нікуди йти. Він просто відійшов убік і причаївся. Йому було дуже смішно. Він ледве стримував себе, щоб не зареготати. Як хитро він обдурив двох дурних маленьких поросяток! Коли поросята зовсім заспокоїлись, вовк узяв овечу шкуру і обережно підкрався до хатки. Біля дверей він накрився шкурою і тихо постукав. Ніф-Ніф та Нуф-Нуф дуже злякалися, коли почули стукіт. – Хто там? – спитали вони, і в них знову затрусилися хвостики. – Це я-я-я, бідна маленька овечка! – тонким, чужим голосом пропищав вовк. – Пустіть мене переночувати, я відбилася від отари і дуже стомилася! – Пустити? – спитав брата добрий Ніф-Ніф. – Овечку можна пустити! – погодився Нуф-Нуф. – Овечка не вовк! Але коли поросятка відчинили двері, вони побачили не овечку, а все того ж зубатого вовка. Брати захлопнули двері та щосили налягли на них, щоб страшний звір не зміг до них вдертися. Вовк дуже розсердився, йому не пощастило обдурити поросят! Він скинув з себе овечу шкуру і загарчав: – Ну, заждіть же! Від цього дому зараз нічого не залишиться! І він почав дмухати. Дім трохи покосився. Вовк дмухнув удруге, потім утретє, потім учетверте. З даху злітало листя, стіни дрижали, але дім все ж такі ще стояв. І тільки коли вовк дмухнув п'ятий раз, дім захитався і розвалився. Самі тільки двері ще деякий час стояли посеред руїн. Охоплені жахом, поросята кинулись тікати. Від страху їм відбирало ноги, кожна щетинка тремтіла, носи пересохли. Брати бігли до будинку Наф-Нафа. Вовк наздоганяв їх величезними стрибками. Одного разу він мало не схопив Ніф-Ніфа за задню ніжку, але той вчасно відсмикнув її і припустив чимдуж. Вовк теж наддав ходи. Він був певний, що цього разу поросята від нього не втечуть. Але йому знову не пощастило. Поросята швидко промчались повз велику яблуню, навіть не зачепивши її. А вовк не встиг звернути і налетів на яблуню, яка обсипала його яблуками. Одне тверде яблуко вдарило його межи очі. Велика ґуля вискочила у вовка на лобі. А Ніф-Ніф та Нуф-Нуф ледь живі підбігли тим часом до будинку Наф-Нафа. Брат швидко впустив їх у дім. Бідні поросята були такі налякані, що нічого не могли вимовити. Вони мовчки кинулись під ліжко і там причаїлися. Наф-Наф одразу здогадався, що за ними гнався вовк. Але йому не було чого боятися в його кам'яному будинку. Він хутко зачинив двері на засув, сам сів на дзиґлик і голосно заспівав: Тут мене страшний хижак, Злий хижак, злий хижак Не дістане аж ніяк, Аж ніяк, аж ніяк! Але тут постукали в двері. – Хто стукає? – спокійним голосом спитав Наф-Наф. – Відчиняй без балачок! – почувся грубий голос вовка. – Ще чого! І не подумаю! – твердим голосом відповів Наф-Наф. – Он як?! Ну, бережіться ж! Тепер я з'їм усіх трьох! – Ану, спробуй! – відповів з-за дверей Наф-Наф, навіть не підвівшись із свого дзиґлика. Він знав, що йому і братам нема чого боятися у міцному кам'яному будинку. Тоді вовк втягнув у себе якнайбільше повітря і дмухнув щосили! Та скільки б він не дмухав, навіть найменшенький камінець не зрушив з місця. Вовк аж посинів від натуги. Будинок стояв, як фортеця. Тоді вовк почав трясти двері. Але двері теж не піддавалися. Вовк почав од злості шкрябати пазурами стіни будинку і гризти каміння, що з нього вони були складені. Але він тільки поламав собі кігті і попсував зуби. Голодному і злому вовкові нічого не лишалося, як забиратися геть. Але тут він підвів голову і раптом помітив великий, широкий димар на даху. – Ага! Ось через цей димар я й проберусь у будинок! – зрадів вовк. Він обережно зліз на дах і прислухався. В домі було тихо. «Я все ж таки поласую сьогодні свіжою поросятинкою!» – подумав вовк і, облизнувшись, поліз у димар. Але тільки він почав спускатися по димарю, поросята почули шурхіт. А коли на кришку казана стала сипатись сажа, розумний Наф-Наф одразу здогадався, в чім справа. Він швидко кинувся до казана, в якому на вогні кипіла вода, і зірвав з нього кришку. – Ласкаво просимо! – сказав Наф-Наф і підморгнув своїм братам. Ніф-Ніф та Нуф-Нуф вже зовсім заспокоїлись і, щасливо усміхаючись, дивилися на свого розумного і хороброго брата. Поросятам не довелося довго чекати. Чорний, як сажотрус, вовк бебехнувся просто в окріп. Ніколи ще йому не було так боляче! З диким ревом ошпарений вовк вилетів у димар назад на дах, скотився по ньому на землю, перекинувся через голову аж чотири рази, проїхався на своєму хвості мимо замкнутих дверей і кинувся в ліс. А три брати, три маленьких поросятка, дивилися йому услід і раділи, що вони так вдало провчили злого розбійника. А потім вони заспівали свою веселу пісеньку: Хоч півсвіту обійти, Обійти, обійти, Кращий домик не знайти, Не знайти, не знайти! В цьому домі злий хижак, Злий хижак, злий хижак Не дістане нас ніяк. Аж ніяк, аж ніяк! Лютий вовк у ліс утік, В ліс утік, в ліс утік І не вернеться повік, Вже повік, вже повік! З того часу брати стали жити разом, під одним дахом. От і все, що ми знаємо про трьох маленьких поросят – Ніф-Ніфа, Нуф-Нуфа та Наф-Нафа.