російська казка - Півник – золотий гребінець, російська казка

Жили собі котик, дрізд і півник – золотий гребінець. Жили вони в лісі, в хатинці. Котик і дрізд ходили до лісу по дрова, а півника самого лишали.

Ідуть – суворо наказують:

– Ми підемо далеко, а ти лишайся домувати, та голосу не подавай; коли прийде лисиця, у віконце не виглядай.

Пронюхала лисиця, що котика і дрозда вдома немає, прибігла до хатинки, сіла під віконце й заспівала:

Півнику, півнику,

Золотий гребенику,

Масляна голівонька,

Шовкова борідонька,

Визирни в віконце,

Почастую пшóнцем.

Півник і виставив голівоньку у віконце. Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:

Несе мене лисиця —

За ліси-темниці,

За прудкії ріки,

За високі гори…

Кіт, дрізд, порятуйте мене!

Котик і дрізд почули, кинулись наздоганяти лисицю й відібрали півника.

Наступного разу котик і дрізд пішли до лісу дрова рубати й знову наказали:

– Ну, тепер, півнику, не визирай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.

Вони пішли, а лисиця знову прибігла під хатину й заспівала:

Півнику, півнику,

Золотий гребенику,

Масляна голівонька,

Шовкова борідонька,

Визирни в віконце,

Почастую пшóнцем.

Півник сидить мовчки. А лисиця знову:

Ішли жниці,

Розсипали пшеницю,

Кури клюють,

Півням не дають…

Півник і виставив голову в віконце:

– Ко-ко-ко! Як не дають?!

Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:

Несе мене лисиця —

За ліси-темниці,

За прудкії ріки,

За високі гори…

Кіт, дрізд, порятуйте мене!

Котик і дрізд почули, кинулися наздоганяти лисицю. Кіт біжить, дрізд летить… Догнали лисицю – кіт дере, дрізд клює, й відняли півника.

Скоро чи ні, зібралися котик і дрізд до лісу дрова рубати. Йдучи, суворо наказали півнику:

– Не слухай лисицю, не виглядай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.

І пішли котик і дрізд далеко в ліс дрова рубати. А лисиця – тут як тут: сіла під віконце і співає:

Півнику, півнику,

Золотий гребенику,

Масляна голівонька,

Шовкова борідонька,

Визирни в віконце,

Почастую пшóнцем.

Півник сидить мовчки. А лисиця – знову:

Ішли жниці,

Розсипали пшеницю,

Кури клюють,

Півням не дають…

Півник усе мовчить. А лисиця – знову:

Діти бігли,

Горіхів насипали,

Кури клюють,

Півням не дають…

Півник і вистромив голову в віконце:

– Ко-ко-ко! Як не дають?!

Лисиця схопила його в кігті міцно, понесла до своєї нори, за темні ліси, за прудкі ріки, за високі гори…

Хоч скільки півник кричав, кликав – котик і дрізд не почули його. А коли повернулись додому – півника нема.

Побігли котик і дрізд по лисичих слідах. Кіт біжить, дрізд летить. Прибігли до лисичої нори. Котик настроїв гусла і почав тренькати:

Трень-брень, гуслонька,

Золотії струноньки…

Чи вдома лисичка-кумонька,

Чи у своїй теплій нірочці?

Лисиця слухала-слухала і думає: «Дай-но гляну – хто так хороше на гуслах грає, солодко наспівує».

Узяла й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили – і ну бити-лупцювати. Били, поки вона п’ятами не накивала.

Взяли вони півника, посадили в кошик і понесли додому. І відтоді стали жити-поживати, і нині живуть.