Моррісон Вільям - Чувал, Моррісон Вільям

Переклад Віктора Часника

Оповідання

Спочатку вони навіть і не підозрювали про існування Чувала. Якщо вони і помітили його, коли опустилися на астероїд, то, ймовірно, подумали, що це просто скелястий виступ на голій кременистій поверхні еліпсоїдальної планетки, найбільший діаметр якої, за визначенням капітана Ганко, становив близько трьох миль, а найменший – близько двох. Нікому б не спало на думку, що скромний предмет, який так несподівано потрапив до їхніх рук, незабаром буде визнаний найбільш дорогоцінною знахідкою в сонячній системі.

Зупинка була випадковою. Урядовий патрульний корабель зазнав аварії і був змушений шукати місця для ремонту, на який потрібно принаймні сімдесят годин. На щастя, вони мали запас повітря, і рециркуляційна система на кораблі працювала бездоганно. Запаси харчів були обмежені, але це мало турбувало екіпаж, так як всі знали, що можна затягнути пояси тугіше і кілька днів прожити на урізаному пайку. Набагато гірше було з водою: велика частина її пропала через течу в цистернах. Протягом наступних п'ятдесяти годин вода була головною темою їхніх розмов.

Нарешті капітан Ганко сказав:

– Що там говорити, води не вистачить. І ніде поблизу немає жодної станції постачання. Залишається тільки радирувати і сподіватися, що нам назустріч вишлють рятувальний корабель з аварійним запасом.

Шоломофон його помічника відгукнувся понуро:

– Буде дуже погано, якщо ми не знайдемо один одного в просторі, капітан.

Капітан Ганко невесело розсміявся.

– Звичайно, погано. Нам тоді випаде нагода з'ясувати, чи довго ми зможемо витримати без води.

Деякий час всі мовчали. Потім другий помічник сказав:

– Можливо, вода є де-небудь тут, на астероїді, сер.

– Тут? Та як вона може втриматися тут при силі тяжіння, якій ледь вистачає, щоб не полетіли скелі? І де вона, чорт забирай?

– Відповідаю на перше запитання, – відгукнувся м'який рідкий голос, який здавалося, проникав крізь тканину скафандрів десь ззаду. – Вона може зберегтися в кристалічному стані. Відповідаю на друге питання. Вона знаходиться на глибині шести футів, і добути її неважко.

При перших же словах усі обернулися. Але там, звідки, як їм здавалося, доносився голос, нікого не було. Капітан Ганко насупився, очі його загрозливо звузилися.

– Гадаю, серед нас немає нерозумних жартівників, – лагідно промовив він.

– Немає, – відповів голос.

– Хто це говорить?

– Я, Ізрл.

Тут один з членів екіпажу зауважив якийсь рух на поверхні величезної скелі. Коли голос замовк, рух припинився, але люди вже не спускали очей з цього місця. Так вони дізналися про Ізрла, або Чувала Мудрості, як його частіше називали.

Якби екіпаж не перебував на державній службі і якби корабель не належав уряду, капітан Ганко міг би оголосити Чувал своєю власністю або власністю своїх господарів і вийшов би у відставку казково багатою людиною. Але при даних обставинах Чувал перейшов у власність уряду. Його величезне значення було усвідомлено майже відразу ж, і Джек Зіблінг мав підставу пишатися, коли кандидатури важливіших і впливовіших персон були відхилені, і Стражем Чувала призначили його. Зіблінг був коротеньким, кремезним чоловічком, що мав надмірну схильність до самокритики. Він виконав кілька важких завдань і дозволив іншим людям привласнити лаври своїх успіхів. Посада Стража була не для хвалька, і ті, від кого залежало призначення, знали про це. Цього разу вони ігнорували офіційні чини і поверхневу репутацію і вибрали людину, яку трохи недолюблювали, але на яку повністю покладалися. І це була найбільша данина з тих, що коли–небудь приносилися на вівтар чесності і здібностей.

Чувал, як з'ясував Зіблінг, спостерігаючи його щодня, рідко змінював форму, в якій люди побачили його вперше – твердий сіруватий ком, що нагадує мішок з картоплею. Таким він залишався завжди, і, поки йому не задавали питань, в ньому не було помітно ніяких ознак життя. Харчувався він рідко: за його словами – раз на тисячоліття, якщо залишався в спокої, і раз у тиждень – в періоди напруженої діяльності. Він їв і рухався, витягаючи псевдоніжку, після чого псевдоніжка забиралася назад, і Чувал знову ставав мішком з картоплею.

Незабаром виявилося, що ім'я "Чувал" було вдалим і з іншої точки зору. Бо Чувал був набитий відомостями і – ще більше – мудрістю. Спочатку багато хто сумнівався в цьому: дехто так і не повірив до самого кінця, точно так же, як деякі люди вже через століття після Колумба продовжували вважати, що Земля пласка. Але у тих, хто бачив і чув Чувал, не залишалося ніяких сумнівів. Вони навіть були схильні вважати, ніби Чувал знає все. Це, звичайно, було не так.

Офіційно функція Чувала, узаконена Сенатській комісією по міжпланетним сполученням, полягала в тому, що він відповідав на питання. Перші питання, як ми бачили, були задані випадково капітаном Ганко. Пізніше питання задавалися навмисно, але цілі їх були самі по собі безладні і випадкові, і декому з політиків вдалося ґрунтовно збагатитися, перш ніж уряд поклав край витоку інформації і упорядкував процес задавання питань і отримання відповідей.

Час розмов з Чувалом розподілили на місяці вперед і розпродали нечувано дешево, якщо взяти до уваги прибутковість справ заради яких ці бесіди велися – всього по сто тисяч за хвилину. Саме ця торгівля часом привела до першої великої чвари в уряді.

Раптово Чувал виявився не в змозі відповісти на питання, який для мозку його потужності мав би здаватися досить простим, і це викликало другий вибух такої сили, що його можна було б назвати кризою. Сто двадцять питаючих, кожен з яких вже сплатив свої сто тисяч, підняли виття, чутне на всіх планетах. Почалося офіційне розслідування, на якому Зіблінга допитали і яке оголило перед публікою всі склоки і протиріччя всередині уряду.

Зіблінг залишив Чувал під опікою свого помічника, і тепер на засіданні Сенатській комісії він ніяково щулиться перед наведеними на нього кінокамерами. Допит вів сенатор Хорріган – грубий, пихатий, крикливий політикан.

– Вашим обов'язком тримання Чувала в стані, що дозволяє отримувати відповіді на питання, чи не так, містер Зіблінг? – поцікавився сенатор Хорріган.

– Так сер.

– Тоді чому Чувал виявився нездатним відповісти на питання, задані йому клієнтами? Ці джентльмени чесно заплатили свої гроші – по сто тисяч кожен. Наскільки я розумію, довелося відшкодувати їм цю суму. Це означає, що уряд втратив ... е, одну хвилину ... сто двадцять на сто тисяч ... Сто двадцять мільйонів! – розкотисто проголосив він.

– Дванадцять мільйонів, сенатор, – квапливо прошепотів секретар. Поправка прийнята не була, і число сто двадцять мільйонів в належний час прикрасило газетні заголовки.

Зіблінг сказав:

– Як ми встановили, сенатор, Чувал виявився нездатним відповідати на питання тому, що він не машина, а жива істота. Він видихався. Адже йому задавали питання двадцять чотири години на добу.

– Хто дав дозвіл на такий ідіотський порядок?! – загримів сенатор Хорріган.

– Ви самі, сенатор, – швидко сказав Зіблінг. – Порядок був встановлений законом, внесеним вами і схваленим вашим комітетом.

Оскільки сенатор Хорріган не мав ні найменшого уявлення про цей закон, хоча і підписався під ним, його не можна було, звичайно, вважати відповідальним за ті чи інші положення зазначеного документа. Але в очах громадської думки така ситуація підривала його реноме. З цього моменту він став заклятим ворогом Зіблінга.

– Отже, Чувал не відповідав на питання протягом цілих двох годин?

– Так сер. Він відновив відповіді тільки після відпочинку.

– І відповідав вже без будь-яких ускладнень?

– Ні, сер. Його відповіді сповільнилися. Наступні клієнти скаржилися, що у них по шахрайському вимагають гроші. Але, оскільки відповіді все ж давалися, ми не зважали на ці скаргами, і фінансове управління відмовило клієнтам у відшкодуванні збитків.

– Чи вважаєте ви, що обман клієнтів, які сплатили за свій час, за чесну справу?

– Це мене не стосується, сенатор, – відповів Зіблінг, впорався до цього моменту зі своїми нервами. – Я просто стежу за виконанням законів. Питання про чесність я надаю вирішувати вам. Вважаю, що в цьому відношенні ви бездоганні. Присутні засміялися, а сенатор Хорріган спалахнув. Він був непопулярний настільки, наскільки може бути непопулярний політик, поки він ще залишається політиком. Його не любили навіть члени його партії, і серед тих, що сміялися були деякі з його найкращих політичних друзів. Він вирішив змінити хід допиту.

– Чи правда, містер Зіблінг, що ви часто не допускали клієнтів, які пред'являли вам розписки в сплаті необхідної суми?

– Це так, сер. Але ...

– Ви визнаєте це?

– Справа тут зовсім не в тому, визнаю я це чи ні, сенатор. Я тільки хочу сказати ...

– Не важливо, що ви хочете сказати. Важливим є те, що ви вже сказали. Ви обманювали людей, які сплатили гроші!

– Це неправда, сер. Їм давалося час пізніше. Причиною моєї відмови дати їм дозвіл на негайну консультацію з Чувалом було те, що цей час вже заздалегідь було зарезервовано Управлінням збройних сил. У них ведуться важливі дослідження і виникли деякі питання. Ви ж знаєте, що щодо порядку черговості в цьому випадку думки розділилися. Тому, коли виникає питання про те, кому йти першим, приватному клієнту або представнику уряду, я ніколи не беру відповідальності на себе. Я завжди консультуюся з урядовим радником.– Таким чином, ви відмовляєтеся виносити власне рішення?

– Мій обов'язок, сенатор, полягає в тому, щоб стежити за самопочуттям Чувала. Я не торкаюся політичних питань. За три дні до того, як я покинув астероїд, у нас було трохи вільного часу – один з клієнтів, вже сплатив гроші, затримався через аварію, – і тоді я поставив Чувалу питання ...

– І ви, звичайно, використовували цей час в своїх власних інтересах?

– Ні, сер. Я запитав Чувал про найбільш ефективний режим його роботи. З обережності – я знав, що моєму слову можуть і не повірити, – я зробив звукозапис. Якщо бажаєте, сенатор, я можу продемонструвати тут цей звукозапис.

Сенатор Хорріган хрокнув і махнув рукою.

– Продовжуйте.

– Чувал відповів, що йому потрібно два години повного відпочинку з кожних двадцяти плюс додатковий час на те, що він називає розвагою.